Генерали імперії. Валентин Чемерис

Читать онлайн.
Название Генерали імперії
Автор произведения Валентин Чемерис
Жанр Историческая литература
Серия Історія України в романах
Издательство Историческая литература
Год выпуска 2010
isbn 978-966-03-4496-9



Скачать книгу

брат Андрій із своїм двором у Воронежі (сотенне містечко Ніжинського полку). А ще повідомляв Карандєєв царевих дяків: у Москву женуть коней Дорошенкових, скільки їх, він не знає, а волів і корів не женуть.

      Будинок Білібіна уже дихав на ладан і потребував спішного ремонту, дяки обіцяли «ось-ось» привести його в божеський вигляд, але обіцянка, як відомо, цяцянка. Житло то починали на хіп-хап лагодити, то майстри кудись зникали, а час ішов. Зрештою, в липні Дорошенко написав думному дяку Ларіону Іванову (лише через нього зносився з урядом) сердитого листа: ось-ось приїде його жінка, а в хаті ще нічого не готове, а ще треба ж направити підлогу, полагодити вікна, стелю, навести лад у дворі. Заодно прохав виділити грошей і на жінку та на її челядь. Скаржився, що якість ремонту залишає бажати кращого, хоч покої й побілили, але груба в одному з них негодяща, з тріщин йде дим, прямо валує, тож покої скоро закоптяться, віконниць і столів немає в жодній кімнаті, стеля благенька, дах сяк-так покритий ґонтом, як дощ, то крапає на голову.

      До гетьмана за велінням царя прибув піддячий Торопов.

      Дорошенко виклав по пунктах свої вимоги: хоч цар і дав йому двір, але невідомо, чи у власність, чи в тимчасове користування, і він, Дорошенко, не відає, чи йому до скону літ доведеться в Москві жити, чи цар відпустить його в Україну. Якщо ж цар дав йому двір у повну власність, то хай би видав на це грамоту, якщо ж цар його в Україну не відпустить (а до цього йдеться), то хай би дав йому якесь сільце, щоб було чим прогодуватися, адже без своєї худоби прожити не можна, у Москві дорожнеча, а він, не маючи власних запасів, усе мусить купувати за гроші; покоїв малувато, ніде йому усамітнитись, бо не мешкати ж йому разом з челяддю, та ще й біда, як приїде жінка, то як вона тут буде мешкати, адже в дворі все ще живе стороння людина – якийсь дяк Харламов, і його треба негайно відселити…

      Дяка обіцяли відселити і не відселяли, будинок, не довівши до ладу, облишили ремонтувати, і все повернулося на круги своя. А на чергову скаргу царю відповіли, що йому зараз підшукують нове житло – більш пристойне.

      І врешті-решт знайшли. У Китай-городі, другій фортеці (після Кремля) царюючого граду. Стіни Китай-города були невисокі (в порівнянні з кремлівськими), біля шести метрів заввишки (такою ж була і їхня товщина, що в півтора метри перевищувала товщину кремлівських стін – це щоб фортеця могла витримати обстріл гармат, що тоді вже набували великого поширення), з 14 баштами і безліччю бійниць, розташованих у три яруси – щоб можна було обстрілювати противника навіть тоді, коли б йому вдалося підійти й зовсім близько. Гуляючи Китай-городом, Дорошенко то там то там бачив попід стінами купи великих білокам’яних ядер – ними, правда, не стріляли, бо де ж таких гармат здоровенних візьмеш, а просто скочували зі стін на голови противнику. Але, мабуть, ніхто не квапився штурмувати Китай-город, і купи ядер мирно собі заростали бур’янами попід стінами.

      Після Кремля Китай-город, збудований італійським майстром Петроком Малим, був другою надійною