Генерали імперії. Валентин Чемерис

але цареві це, певно, набридло, він неквапом, але красномовно глянув на «суддю» Малоросійського приказу Артамона Матвєєва, той миттєво подав знак дяку, і дяк, на півслові урвавши перелік провин Дорошенка, застиг, як укопаний.

      В раптовій тиші, що запала в Грановитій палаті, до гетьмана долинув голос із трону – ще не зміцнілий, юнацький, як у молодого півника, який пробує своє вранішнє «кукуріку»:

      – Жаль, що гетьман Дорошенко не такий, як холоп наш вірний Самойлович. Але один такий Дорошенко нам більше потрібніший, як десять Самойловичів. Хай гетьман подумає над цим і заодно відповість нам: чому він так вперто протидіє нам, бажаючи якоїсь самостійної України?

      – Очевидно, тому, ваша величносте, чому великороси бажають самостійності своїй Московії. Вони, мабуть, її люблять.

      – Мабуть, – погодився цар і по хвилі додав задумливо: – Який жаль, що Дорошенко більше любить свою Україну, як Московію.

      Дяк Іванов запитливо й розгублено водночас глянув на свого пана, «суддю» приказу – як сприймати слова його величності – як похвалу Дорошенку чи як докір йому і засудження? Адже доля його ще не вирішена…

      Артамон Матвєєв подав дяку тільки їм двом зрозумілий знак, і той, миттєво зорієнтувавшись, вже іншим тоном сказав, що від цього часу тяжкі провини Пйотра Дорошенкі більше згадуватися не будуть, навпаки, його величність хвалить гетьмана за те, що він нарешті поступив до нього в підданство, тож його величність сподівається на вірну службу Дорошенка і наказує йому віднині перебувати при його царській особі в Москві для порад у справах воєн з турками й татарами…

      Цар запитав, як здоров’я Дорошенка.

      Гетьман хотів було відповісти, що добре, але збагнув, що його питано радше з ввічливості, і насправді відповідь його тут нікого не цікавить, а тому сказав прямо:

      – Яким буде моє здоров’я, коли в московській неволі, себто у вас, в острозі, забитий у кайдани вже котрий рік перебуває мій старший брат Григорій, козацький полковник…

      Дяк сердито блимнув на Дорошенка, але відразу ж змінив гнів на милість, як тільки-но озвався цар.

      – Його величність приємно вражена, що ти в першу чергу турбуєшся за брата. На знак монаршої милості твій брат Григорій Дорошенко буде негайно з кайданів визволений – з правом повернутися на Україну. Чи буде ще якесь прохання в Пйотра Дорошенкі до його величності? – від імені царя запитав дяк Іванов.

      І в «Актах Юго-Западной Руси» буде зафіксовано, що він, Дорошенко, прохав царя – «бил челом словесно» – щоб йому було надано більш пристойне помешкання, адже на Малоросійському дворі йому з челяддю тісно, та й ізба там непридатна для проживання.

      Цар вислухав переклад Дорошенкової мови і щось сказав. Дяк Іванов передав гетьману, що цар наказує його поселити на новому Грецькому кам’яному дворі проти Гостинного двору, але, застеріг дяк, гетьмана і там будуть стерегти московські стрільці… (Згодом буде доручено купцеві Аврамову і цілувальнику Степанову за державний