Генерали імперії. Валентин Чемерис

Читать онлайн.
Название Генерали імперії
Автор произведения Валентин Чемерис
Жанр Историческая литература
Серия Історія України в романах
Издательство Историческая литература
Год выпуска 2010
isbn 978-966-03-4496-9



Скачать книгу

ж він – це коли стольник повторив свою вимогу, – має порадитись із старшиною. Зрештою, як вона ухвалить, так він і вчинить. Дуже-бо не хотілося гетьману, щоб його давній неприятель опинився в Москві та раптом не заприязнився з тамтешніми боярами чи дяками…

      Він і справді порадився із старшиною і повідомив московського посланця, що думка у старшини і членів його уряду така: нині аж ніяк не можна віддати Дорошенка Москві. Пізніше – так, але тільки не зараз. Це небезпечно і для гетьманату, і для Москви… Хай трошки веремія навколо поверженого гетьмана вляжеться, люди призабудуть його, тоді…

      Стольник відповів, що їхати без Дорошенка в Москву не може, а тому зостається тут, в Батурині. Доки з Москви не прийде відповідь, що йому далі робити. І послав депешу в Москву.

      Москва ніби погодилась з думкою Самойловича, що нині не варто чіпати Дорошенка, і веліла стольнику Волконському повертатися додому.

      Тим часом Різдво підоспіло, за святами ні Москві, ні Самойловичу було не до Дорошенка, а по весні вже наступного, 1677 року, з Москви приїхав новий царський посланець, теж стольник, але вже Семен Алмазов і заявив Самойловичу без вступу чи будь-яких пояснень: Дорошенко має бути негайно доставлений у Москву, що взагалі він, Алмазов, без Дорошенка в Москву не поїде, бо має такий наказ самого царя, тож особисто він докладе всіх зусиль – можливих і неможливих – щоб нарешті виконати наказ Кремля.

      Самойлович, пригощаючи посланця добрим вином, міркував сам із собою, чухався, кректав, призапрошував дорогого гостя ще і ще пити, але, припертий гостем до стіни, зрештою мусив відповідати… Старанно підбираючи слова, раз по раз вставляючи «е-е», почав з того, що… ее… таку справу треба обмізкувати і… е-е… порадитись для цього із старшиною, а вже потім він і відповість дорогому гостеві.

      – Указ Кремля, – почав Алмазов, відсунувши од себе келих з вином, – не підлягає в Україні обговоренню навіть із старшиною, це пан гетьман уже мав би знати. Указ Кремля в Україні має негайно виконуватися, – закінчив стольник вже зловісно-крижаним тоном і залпом спорожнив келих.

      – А правда, вино той… добре? – тихенько запитав гетьман.

      – Ні-ічого, – ледь чи не розгубився стольник і, спохопившись, відсунув од себе порожній келих. – Так як щодо волі Кремля?

      – Воно й такечки, як пан стольник каже, – охоче погодився гетьман, непомітно наливаючи в келих ще доброго вина. – Але що скаже народ, як почує про це?

      – Народ? Який народ? – витріщився стольник. – А-а… в смислі чернь? Бидло?

      – Ага. Попробуйте ще вина, пане стольнику. Їй-же Богу, добре вино. Та й Сірко занепокоїться… Дійдуть до нього на Січ вісті, що Москва заграбастала Дорошенка. Хто його знає, що тоді втнуть запорожці… А вони такі… на все здатні… Вольниця, одне слово.

      І, пригощаючи стольника, що вже швидко хмелів, бубонів і бубонів, що, мовляв, і полякам це не сподобається – ще посунуть на Україну війною, га? А що татарам і туркам буде це не до шмиги – так точно, ще попруть османи