Гетьманський скарб. Юрій Мушкетик

до себе, а нам лишив отрока його».

      У тім отрокові й була вся справа. Довкола нього й знімалася та чорна завія, яка потім замела стільки людей. Вона вже вихрила, гула й хурделила, як і справжня хуртовина, яка гуляла по довколишніх борах та лісах, і дерев'яна убога Москва пливла високими банями своїх ста п'ятдесяти церков у тій білій сніговій піні, як корабель у розбурханому морі, й одні тонули, борсалися в хвилях, інші їх топили.

      Борсався, намагався втриматися у вутлому човнику царевич Олексій, двадцяти семи років, вдачею тихий, богобоязливий, схильний до життя келійного, книжного, недарма любив архієрейське, архімандритське облачения, церковні співи, бесіди зі святими отцями. Любив він богослужбові книги, а також книги світські, знав мови й не любив далеких мандрівок, в які постійно його посилав батько, фортифікацій, штурмів фортець, що в них також з батькової принуки мав брати участь, і лаятися грубою солдатською лайкою, і бити палицею за непослух солдатів та офіцерів, як то робив батько. Він таким і ріс – тихим, допитливим, слухняним, маминим сином, яка, себто матір, цариця Євдокія Федорівна, вже незабаром по одруженні спротивилася Петрові, й він нехтував нею. Заронила в душу Олексія жменьку зерен смиренності та замрії і його баба – мати-цариця Наталія Кирилівна, жінка старих звичаїв. Вони й доглядали малого, і чув він від обох скарги на німців, і не любив учителів своїх німецьких Мартина Шейгебауера та барона Генріха Гюйса, і чув нарікання на батька, його непутящість і те ж потурання німцям. Дружину свою Євдокію Петро незабаром запроторив у Суздальський Покровський монастир, де її силоміць постригли в черниці, й стала вона черницею Єленою, а сам одружився на ліфляндці Марті Скавронській, перехрестивши її в Катерину. Марта припала Петру до вподоби: тряслася з ним скрізь у похідному візку, пила горілку на рівні з чоловіками, одружувала блазнів, їздила з Петром на свинях по вулицях Пітербурха. Коли Петро скаженів, їй одній вдавалося якось його уговтати, клала на коліна Петрову голову, пестила, й він засинав. Хтозна, подобалося їй таке сороче, безпутне життя чи платила за тронний стілець. Хвороба приключилася цареві з переляку від стрільців і вже не полишала його, наближення її вгадувалося з того, що в царя перекривлювалася на лівий бік шия й смикалося обличчя; щойно накочувалася ця чорна хмара, цар здебільшого замикався й нікого не пускав до себе, окрім Катерини, але бувало й навпаки: рвався на люди, шукав причин до розправи, кривавого розиску, й зводилися шибениці, кілки, страшні помости з колесами та дибами. Олексій боявся батька і не любив його, любив матір, страждав по ній, таємно написав кілька листів й одного разу потайки їздив до неї, про що Петро довідався, й те вкинуло його в сатанинський гнів.

      Знедолені й перелякані, люди одвертали свій вид од Петра й з надією дивилися на царевича. І не тільки люди прості, а й князі Долгорукі, Голіцини, Шереметьєви, Куракіни, котрим заступили стежки вгору спритні Меншикови, Давієри, Шафірови, Ягужинські, Рагужинські. Одначе зв'ялений