Останній гетьман. Погоня. Юрій Мушкетик

не встигла випустити Івана Антоновича – помер. Це зробила Катерина ІІ, випустивши його на той світ. З властивою їй підступністю й підлістю. Катерина часто ходила в казарми до гвардійців, які возвели її на трон, пила з ними горілку, злягалася, могла обслужити цілу роту. Підговорила одного з них, Василя Мировича, щоб він звільнив Івана Антоновича й вивіз за кордон, той послухався, підібрав помічників, а тим часом цариця сповістила варту – капітана Власьєва і поручика Чекіна, – що прийдуть визволяти бранця й щоб вони тоді його вбили. Так загинув Іван Антонович – Іван VІ. Мировича теж було страчено, і вибито всю рідню до ноги, щоб не лишалося свідків.

      Наступного дня Єлизавета була жвава, весела, скакала на світло-сірій кобилиці по полях і перелісках, вполювали вовка і четверо зайців. Зупинилися в березовому гайку, поставили столик для іменитих гостей, пили й закусували стоячи. Єлизавета смачно гризла шмат оленятини на дерев’яному пруті, з якої крапав жир. Біля неї обгризала курячу ногу принцеса Катерина.

      – Одійди, – раптом сказала Єлизавета. – Од тебе смердить.

      Катерина спалахнула.

      – Це французькі парфуми.

      Єлизавета нагнулася.

      – Це – гівно.

      Лесток ледь помітно показав Катерині на чобіт – вона справді вступила десь в собаче лайно. Катерина мовчки відійшла.

      Олексій та Кирило стали під дикою грушкою. У зелених кучерях грушки виспівувала якась птаха, між гілками виднілося гніздечко.

      – Ось нам всім приклад, – тицьнув пальцем угору Олексій. – Прожити, як птаха небесна. Тихо, мирно, нікому не вчинивши шкоди.

      – На жаль, ми не птахи, – відказав Кирило.

      Він три дні тому приїхав до Петербурга – занудьгував за високосвітським товариством, та й мав обов’язок наглянути за Академією, президентом якої залишився. Запросив з собою відвідати Академію і Єлизавету, з ним були Апостол, Маркевич, Горленко. Апостол виголосив вітіювату вітальну промову імператриці, йому відповів від імені Єлизавети фельдмаршал Мініх. В Академії були на лекції з фізики професора Крафта, дивилися в мікроскоп і в закіптюжені скельця на сонце, оглядали Кунсткамеру, яку заснував ще Петро І, там всілякі потвори, які відповідали хворобливій вдачі царя. Коли імператриця й супроводжуючі її особи пішли в Сенат, Кирило затримався й вчинив нагінку за великі грошові витрати (тільки на переклад книги про фортифікацію вже витрачено три тисячі п’ятсот карбованців, а роботі не видно кінця), за те, що не зроблені карти, як було заплановано раніше, потім довго бесідував наодинці з Ломоносовим, відтак той читав йому ідилію у віршах «Полідор», Кирило похвалив і сказав, що в поезії він не дуже тямкує, але здається йому, що поемі «не вистачає делікатності форми. Та й звідки їй узятися, мистецтво в Росії ще не народилося».

      Поки мисливці пили та їли, Кирило говорив з Олексієм про Академію, а в кінці сказав:

      – …Але я не міг вибрати хвилі, щоб поговорити з імператрицею про глухівські справи. А мені конче потрібно. Старшина чекає