Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу. Клайв Льюїс

ані хто інший – більше не мав сумнівів: їм доведеться вести війну і ця війна має стати переможною. Залишалося тільки її розпочати.

      Та сонце стояло вже високо, мандрівники достатньо намучилися, тож прийняли запрошення до сніданку. Так Каспіану довелося скуштувати, що таке справжня кентаврська кухня, а були в ній вівсяні коржі, яблука, їстівні трави, легке вино і сир.

      До наступного місця, куди збиралися повести Каспіана, було, як кажуть, що шапкою кинути, якщо йти навпростець, та замість того довелося давати гака, і не тому, що на шляху стояли неприступні гори чи лежали непрохідні болота, а тому що у тих краях, за висловом Борсука, водилася людина. Сонце вже сідало, коли мандрівники опинилися серед перегороджених живоплотом на ділянки полів, що дихали теплом. Тут Трюфеліно повів своїм славнозвісним носом і рішуче спрямував усю компанію до ледь помітного зеленого пагорба, у якому виявився отвір. Каспіан одразу здогадався, що то нора. І справді, тільки-но Трюфеліно погукав у нірку – звідти визирнув писочок. Коли б за весь день Каспіан не надивився усіляких дивовижних розумних істот, то цілком імовірно, він де стояв би, там і сів, тим самим принизивши свою королівську гідність, та він тільки й того, що роззявив рота: обтрушуючи з себе землю, з ним розкланювалося мишеня, хоча назвати його мишеням навіть язик не повертався – то був цілий миш. Значно більший за звичайних польових мишок, заввишки з півтора фута, він стояв на задніх лапках, а вуха мав такі довгі, що позаздрити їм міг би пересічний кролик, а завширшки вони були ще й більші за кролячі. Звали його Ріпічип, а знаний він був охрест своїм відчайдушним і войовничим норовом. На боці в нього теліпалася – що б ви думали? – рапіра, а ще він мав хвацько закручені вуса.

      – Сі-і-і-ір, – граційно вклонившись, погордо пискнув Миш, – я і мій загін – а це дванадцять найкращих шпаг Нарнії! – до послуг вашої величності.

      Від самої думки про те, що весь загін на чолі з Ріпічипом уміститься в кошик для білизни заморської господині, що підніме його та понесе прати і навіть не помітить, що там укрився цілий загін, Каспіан насилу стримався, щоб не розреготатися.

      Довго ще можна перелічувати всіх, із ким Каспіан зустрівся в той клопітливий і щасливий день. А зустрівся він із кротом Лопатолапом, із братами Гострозубими, родичами Трюфеліно, із Їхнім Косоочієм Лоповухом Першим, королем розумних зайців, із буркотуном Голкостромом, вождем розумних їжаків. Та вже вечоріло, слід було подумати про ночівлю. З останніми променями сонця мандрівники добрели до лісу й попадали на моріжку поблизу лісового струмочка край галявини серед високих в’язів. Довгі тіні в’язів уже розчинялися у вечірніх сутінках, ромени постуляли на ніч пелюстки, а галасливі граки розлетілися по своїх гніздечках. Мандрівники підживилися тим, що було, а Тіквік запалив люльку (Нікабрик, на відміну від інших гномів, люльки не палив).

      – Ех, нам би ще розбудити джерела та дерева, – зітхнув Трюфеліно, – і можна було б вважати, що сьогодні ми попрацювали на славу.

      – А