Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу. Клайв Льюїс

та бенкети, у яких вони колись брали участь.

      Отямившись, Сьюзан послабила тятиву та припасувала сагайдак собі на плече.

      Настала черга Пітера: у нього був щит із зображенням величного багряного лева та королівський меч. Спершу він здмухнув пил, а потім ще й постукав мечем об підлогу. Щит він надів на руку й підперезався мечем. Він побоювався, аби меч не заіржавів у піхвах, проте госте лезо вийшло легко, мов змащене, щойно він потягнув за руків’я. Пітер змахнув мечем, і лезо грізно зблиснуло в промені ліхтарика.

      – Ех, Ріндоне, Ріндоне, мій славний мече… – стиха мовив Пітер. – Ти пам’ятаєш, як ми з тобою здолали вовка?..

      І хоча промовив він ті слова ледве чутно, усі одразу відчули, що промовив їх уже не просто Пітер, а Пітер – Великий король Нарнії. Після тих слів іще майже хвилину ніхто не наважувався нагадати про батарейки. Та вже хвилину по тому всі вийшли нагору, підклали в багаття хмизу і потроху прилаштувалися на ночівлю. І хоча підлога, звісно, не перина, не минуло і хвильки, як усі вже міцно спали, притулившись одне до одного, щоб зігрітися.

      Розділ 3

      Гном

      Хоча сон на свіжому повітрі й має переваги, недоліків йому не бракує, ще й з лишком, і найприкріше те, що завжди прокидаєшся дуже, дуже рано, ще на світанні! А прокинувшись, мусиш уставати, адже на голій землі не полежиш. І коли на вечерю мав самі лиш яблука, і вранці на сніданок нічого іншого не було, настрій від того не поліпшується. Тож коли Люсі – не кривлячи душею – спросоння промовила: «Ах, який чудовий ранок!», у відповідь ніхто не обізвався, лише Едмунд пробурмотів, висловивши спільну думку: «Треба якнайшвидше забиратися звідси».

      Напившись просто з колодязя та сплеснувши водою обличчя, мандрівники спустилися вздовж струмка до берега та втупили погляди в протоку, що відділяла їх від великої землі.

      – Не дуже й широка, можна подолати й уплав, – запропонував Едмунд.

      – Звісно, Сьюзан – як риба у воді, – зауважив Пітер (із плавання у школі Сьюзан посідала лише перші місця), – та про інших я цього сказати не можу.

      Під «іншими» він мав на увазі Едмунда, що насилу перепливав маленький шкільний басейн, та й то – лише в один бік, та Люсі, що ледве трималася на воді…

      – І справді, у протоці може бути течія чи водоверть, – додала Сьюзан. – Тато завжди казав, що плавати в незнайомому місці – вершина нерозсудливості.

      – Пітере! Пітере! – смикнула Люсі брата за рукав. – Ти знов судиш за тим, як було в Англії! Та хіба ти не пам’ятаєш, якими дужими плавцями ми були, коли правили Нарнією? А якими хвацькими наїзниками ми були… Скажи, а ти міг би так само хвацьки проскакати вдома, Пітере?

      – Але ж то зовсім інше, – задумливо промовив Пітер. – Ми правили Нарнією довгі роки і за ці роки багато чого навчилися. А тепер ми знову діти!

      – Ага! – несподівано вигукнув Едмунд. Усі замовкли та повернулися до нього. – Зрозумів!

      – Що зрозумів? – перепитав Пітер.

      – Усе зрозумів! – відповів Едмунд. – От минулої