Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу. Клайв Льюїс

а повернутись я завжди встигну», – вирішила Люсі та рушила по снігу вперед – скрип-скрип – поміж дерев до того, іншого світла.

      Хвилин за десять вона дійшла до нього і побачила, що те світло лилося з ліхтаря на стовпі. Доки вона стояла і дивилась на ліхтар, дивуючись, звідкіля він узявся посеред лісу, та роздумуючи, що ж робити далі, їй почулося — туп-туп, – ніби хтось крокує до неї. Невдовзі з темряви лісу в коло світла, що його відкидав ліхтар, і справді вийшло вельми дивне створіння.

      Воно було лише трохи вище за Люсі й тримало в руках парасольку, обліплену білим снігом. З голови до поясу це була наче звичайна людина, а от ноги були немов козлячі, вкриті чорною блискучою шерстю, та закінчувалися двома козлячими ратицями. Крім того, воно мало хвіст, але його Люсі спершу навіть не помітила, бо той був обережно підхоплений під руку з парасолькою, аби не тягнувся по снігу. Навколо шиї створіння намотало червоний вовняний шарф; шкіра його теж мала дещо червонуватий відтінок. Риси обличчя воно мало незвичайні, але приємні; а ще коротку гостру борідку та кучеряве волосся, з якого по обидва боки від лоба стирчали коротенькі ріжки. Як уже було сказано, в одній руці воно тримало парасольку, а в другій – декілька коричневих пакунків. Ці пакунки та сніг навколо створювали враження, ніби воно щойно з магазину, де робило закупи до Різдва. Це був фавн. І коли він побачив Люсі, то від подиву навіть упустив свої пакунки.

      – Боже ти мій! – тільки що й вигукнув він.

      Розділ 2

      Про те, що дізналася Люсі

      – Доброго вечора, – чемно привіталася з ним Люсі.

      Та фавн так завзято збирав свої пакунки, що спершу навіть нічого їй не відповів. Лише впоравшись, він злегка вклонився.

      – Доброго, доброго! Пробачте мою цікавість, та ви часом не донька Єви?

      – Мене звати Люсі, – відповіла Люсі, не зовсім розуміючи, що він має на увазі.

      – Але ж ви, пробачте за цікавість, дівчинка? – вів далі фавн.

      – Звичайно, я дівчинка, – погодилась Люсі.

      – І ви, звичайно, людина?

      – Звичайно, я людина, – підтвердила Люсі, досі трохи збита з пантелику.

      – Просто хотів упевнитися, – промовив фавн. – Який я нетямущий! Але ж я ніколи до цього не бачив сина Адама чи доньку Єви. Дуже радий. Інакше кажучи… – Тут він запнувся, ніби збирався сказати щось інше, аж раптом отямився. – Дуже радий, дуже. Дозвольте відрекомендувати себе – мене звати Тумнус.

      – Дуже приємно познайомитись, пане Тумнусе, – ввічливо відповіла Люсі.

      – А дозвольте мені поцікавитись, о, Люсі, донько Єви, – одразу ж запитав Тумнус, – яким чином ви потрапили до Нарнії?

      – До Нарнії? – здивувалася Люсі. – А що це – Нарнія?

      – Нарнія, як ви маєте змогу бачити на власні очі, – це та сама країна, де ми нині є; країна, що простягається від цього ліхтарного стовпа до величного замку Кейр-Паравель на Східному морі. А ви, мабуть, прибули до нас з непролазних хащів