Відрубність Галичини. Іван Франко

як усі появи розховстаної людської природи, що, вирвавшися з тісних рамок перестарілого ладу, шукає нового русла, нової рівноваги суспільних елементів.

      Серед тої хуртовини незвичайних появ заслугує на пильну увагу епізод, якого видовищем був благословенний закуток нашого краю, заселений гуцулами, околиця над ріками Черемошем та Путилівкою, в колишнім Русько-Кимполунзькім околі, в теперішнім Вижницькім повіті на Буковині. Героєм того епізоду був гуцул Лук’ян Кобилиця, простий, неписьменний селянин, що завдяки незвичайним обставинам бурливих років зайняв деяке місце в історії того часу і звернув на себе увагу німецьких і слов’янських істориків. У 1848—1849 рр. звістки про нього друкуються в польських, руських та німецьких газетах; в новіших часах йому присвятили більш або менше докладні студії Вурцбах у своїм «Біографічнім лексиконі», Гельферт у своїй «Історії Австрії», Кайндль у своїх студіях про Буковину, проф. Смаль-Стоцький у своїй «Буковинській Русі» та проф. О. Колесса. Та не досить сього: сам гуцульський народ звеличав його пам’ять у піснях і не забув його імені й досі, нав’язавши до нього різні легенди, а талановитий буковинський поет Федькович звеличав його пам’ять у поемці, яка у часі її написання видалася так смілою й революційною, що її більше як 20 літ не сміли не то друкувати, але навіть переписувати, так що вона дійшла до нас лиш у одній, припадково захованій копії.

      Отся Федьковичева поема, якої одиноку копію я віднайшов 1878 р., уперве звернула мою увагу на особу Кобилиці. В рр. 1882—1883, пробуваючи у Вікні в домі д. В. Федоровича й збираючи матеріали для життєпису його батька Івана Федоровича, я знайшов у тамошнім архіві деякі причинки, а з уст д. В. Федоровича й його матері Кароліни Федоровичевої я чув те, що оповідав про Кобилицю покійний Іван Федорович. Пізніше я почав через знайомих добиватися докладніших і повніших звісток і, дякуючи ласкавій увазі д-ра Теофіла Окуневського, одержав у р. 1885 інтересні спомини про Кобилицю, списані священиком села Ферескулі над Черемошем, покійним о. Білинкевичем, на основі оповідань старих гуцулів, священиків, урядників і т. ін., що знали добре ті події. Пізніше, бувши 1898 р. у Довгополі над Черемошем, я чув також дещо про Кобилицю від тамошнього 72-літнього гуцула Осьвіцинського. Матеріали з усної людової традиції зібрали надто Купчанко, д-р Ол. Колесса та проф. Кайндль; в біжучім році зібрав деякі нові матеріали д. Р. Заклинський, та сими новими матеріалами я не міг покористуватися.

      На основі тих друкованих і рукописних матеріалів я й беруся змалювати той епізод «бурливих літ»; що має в своїм осередку Лук’яна Кобилицю.

II

      Лук’ян Кобилиця родився в перших роках XIX в. У р. 1848 йому було не більше 45 літ. Він був родом із села Плоскої на Буковині, в так званому Русько-Кимполунзькім окрузі, недалеко місточка Путилова-Сторонця. Се був гуцул не зовсім звичайний. Високий ростом, стрункий, він був білий на лиці, мав світле волосся, що густими кучерями спадало йому на плечі, і типове подовгасте лице з меланхолійним виразом. Те лице, добродушне, та при тім поважне, з великими