Відрубність Галичини. Іван Франко

розвою на будуще. Але, з другого боку, ми не можемо забути, що тепер в Галичині «нема опінії публічної», крім шляхетської, нема зорганізованого сторонництва, крім шляхетсько-єзуїтського, і для того відрубність, дана при теперішніх відносинах, мусила би вийти виключно на користь тої найменшої суспільної групи, а на шкоду інших.

      Зрештою, головні домагання наших автономістів із рр. 1867—80 тепер майже осягнені – уряди й школи в Галичині майже зовсім знаціоналізовані, себто сполонізовані, і розширення автономії краю не могло би вже розширити тої націоналізації, хіба на шкоду другої крайової народності, руської, а се певно не посунуло би наперед, але попхнуло би взад будущину Галичини. Знаємо дальше, що знаціоналізоване урядництво, в значній часті шляхетського походження або залежне від пануючої шляхти, ipso facto23 при наданні відрубності підпирало би змагання тої шляхти, тим більше, що й при відрубності лишили би ся для нашої шляхти отворені ті дороги, які за часів абсолютизму провадили до високих гідностей та дохідних посад – протекція у віденського двора та зв’язки з магнатерією й шляхтою інших австрійських країв. Чи при таких відносинах у окремій, але опанованій шляхтою та підвладною їй адміністрацією Галичині було би легко зорганізувати сильну та одноцільну демократичну людову партію чи то польську, чи польсько-руську для протиділання пануючому напрямові, як і тоді, певно, не перестав би бути феодально-клерикально-реакційним, про се сміємо сумніватися тим більше, що така партія й досі не здужала зорганізуватися. А без існування такої партії, свідомої своєї мети, солідарної з масами люду руського та мазурського, що без боязні висловляла би його потреби та домагання, без правдивого людового заступництва відрубність Галичини могла би для нашої провінції статися не добродійством, а небезпекою. Не забуваймо, що більша свобода, дана елементам реакційним та експлуатаційним, могла б у нас замість приспішення природного розвою приспішити цілий ряд забурень і актів елементарного темного протесту, що легко в одній хвилі могли б змести з лиця землі не тільки автономічну будову, але навіть і конституційні права в нашім краю.

      Ще раз повторяю, одинока умова, при якій не тільки відрубність на взір Хорватії, але й теперішня общипана автономія може вийти на користь Галичині, се утворення і зорганізування сильної людової партії русько-польської, яка б і в соймі крайовім і в раді державній могла підносити голос у обороні інтересів краю. Лиш тоді й тільки тоді можна буде шукати союзників із позаграниць краю, бо доки того нема, ніякий союзник не поможе нам. Зав’язки тої думки, так простої і так близької для кождого, хто розуміє тотожність економічних та суспільних інтересів люду як руського, так і польського в Галичині, бачимо вже в солідарності селянських послів-русинів і поляків у крайовім соймі в першім десятилітті його існування. Щораз більше голосів та фактів із остатніх літ упевняє мене в тім, що ся думка дозріває чимраз більше і що її здійснення може принести спасенні

23

У силу самого факту (лат.).