Нічний молочник. Андрей Курков

тьмяної лампочки на стелі салону. Діма тричі перераховував отриману від Борі суму і щоразу збивався. Збивався через нав’язливу думку, яка складалася з одного лише слова: «Продешевив!»

      Нарешті ґешефт був закінчений. Борис поїхав геть. Діма прощально всміхнувся вслід машині, що віддалялася вулицею. Разом з Борею їхав у минуле неприємний епізод з чорною валізкою.

      25

      Київська область

      Макарівський район. Село Липівка. Ранок

      – Це вона тобі помстилася! – твердила Ірині мама, почувши, що трапилося з донькою попереднього вечора. – Собирайся, їдь! Попроси у неї пробачення і скажи, що тобі дур у голову стрелила.

      Ірина глянула на свій електронний будильник. Під ним лежало кілька купюр, отриманих вчора від Єгора.

      – І не надійся! – простежила за доньчиним поглядом мама. – Він тобі постоянно гроші давать не буде! – правила далі своє. – Жалко йому тебе стало, от і дав.

      Ірина дивилася тепер на гроші, на сотенні купюри, намагаючись не слухати маму. А тут іще Яся прокинулася. Заплакала. І зрозуміла Іра, що вже десята година. Що спала вона довго й глибоко, і її маршрутка вже давно доїхала до Києва й повернулася назад. А отже, нікуди вона сьогодні не поїде. Торкнулася долонею своїх наповнених молоком персів. Узяла донечку на руки. Задерла вовняну блузку, надягнуту на голе тіло. Піднесла Ясю ротиком до пиптика, і відразу відчула міцні й гарячі доньчині губки.

      А за вікном світило сонце, грало променями на візерунках намерзлого інею на шибці.

      – Я надвір з нею піду, – промовила Ірина, глянувши на дитину.

      – Ти думаєш, ми на мою пенсію з жизню справимся? – сказала на це мама. Далі встала й вийшла з Ірининої кімнати.

      Зайшла до себе, ввімкнула телевізор і, зробивши гучніше звук, подалася до кухні.

      Дивно, але голос диктора, який повідомляв невідомо про що, приніс спокій у їхній невеличкий дім. Ірина відняла Ясю від лівого перса, повернула голівкою в інший бік, піднесла до правого.

      Хвилин через п’ять Ясині губки розслабились, і вона випустила пиптика.

      «Заснула», – тихесенько прошепотіла Ірина.

      Поклала Ясю на ліжко, прикрила ковдрою.

      А сама накинула пальто і вийшла у капцях на подвір’я. Морозяне повітря обпекло голі кісточки. Зайшла за будинок, до завжди відчиненої повітки. Поруч у господарському блоку метушилися кури. Вона зазирнула й туди, просто так, з цікавості. Три місяці вона жила за якимось диким графіком. І тепер, коли перша маршрутка на Київ вирушила без неї, і вона застала пізній зимовий світанок у своєму домі, її розпирала незвична дитяча цікавість. Так, наче весь той час, поки її не було, всі грали в якусь захопливу гру. А вона цю гру пропустила. І зараз, коли гравці розійшлися додому чи у справах, просто оглядала місце проґавлених веселощів.

      Якоїсь миті Ірина забула, навіщо йшла до повітки. Все-таки материнство загострює інстинкти, але притуплює розум. Цю фразу вона вже чула кілька разів, але не могла пригадати від кого.

      «Ага! Старі санчата!» – пригадала віона.

      Двері до повітки відчинилися з жахливим скрипом. Батько ніколи не змащував завіси. Казав, що злодії