Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр.. Роман Іваничук

лошачок підбіг, обнюхав задній буфер і притьмом повернув назад…

      Машина ще раз підозріло хитнулася. Нестор нахилився вперед: під правим колесом над самою прірвою подався, відколюючись від дороги, великий камінь. Нестор перестав кермувати, завмер.

      Ту розколину, ще не глибоку, побачила й Адріана. Ревматична ломота добралася спочатку до її колін, потім спазмою стиснула груди, а мозок зв’ялила безнадійнотужлива думка про такий безглуздий і нічим не окуплений кінець. Вона нахилилася до Нестора, вхлипнувши в себе повітря; Степан, який сидів позаду неї, вмить зрозумів причину того схлипу, він глянув через вікно, теж побачив розколину і сказав владно – так, напевно, він розмовляв з підлеглими в критичних ситуаціях:

      – Усі з машини, швидко! Хай їй грець…

      – Ми не можемо залишити машину, – здавлено відказав Нестор. – Власне, можете вийти ви й Адріана. Нам з Леонідом варто тільки на кілограм зменшити вагу…

      – Після нас вискакуйте ви – на той бік разом.

      – Нілочка не встигне…

      Заморосила мжичка, туман ліниво кружляв над прірвою. Адріана, між іншим, подумала, що в біблійні часи святі ходили по таких площинах пішки – це був решток її скепсису, основна думка, дуже твереза й конкретна, була про те, що вона має можливість вийти з машини. А право? Як є можливість, то можна знайти і право – Адріана вже раз так виходила, коли вирішила, що справжнє для неї не половинка хліба, а поцілунки; вона покинула чоловіка, щоб не половинитись, як той хліб; право бути цілісною дозволило їй вийти з машини, в якій їхала досі. Він же не зробив цього…

      Адріана нерішуче простягла руку до дверцят машини, вона ще придумувала для себе право вийти і легко знайшла його: без неї облегшиться правий бік машини, який нахилився над прірвою, вона повинна вийти, щоб другий бік міцніше сів на твердь; Адріана зробила вже так одного разу, і тій другій половині, її колишньому чоловікові, зараз зовсім незле, напевно, й ліпше, вона тоді добре вчинила, чому ж цього не зробив він, не зробив і залишився розполовинений, як той хліб…

      Натиснула на ручку дверцят, і тої ж миті мозок прошила думка, що вона напевне залишиться жива, а ті, що в машині, ще не знати, а може, це саме подумав і в і н, вирішивши залишитися разом з тими, з якими був досі, бо не мав певності, що вони осядуть на твердь, побоявся, що врятується тільки він один? Чий вчинок був мужніший – його чи мій?

      Адріана глянула на друзів: кожен тепер дивився сам у себе. Рука на ручці дверцят ослабла, опустилася.

      Степан був спокійний, незворушний. Його мозок вперто працював, шукаючи якогось нового рішення; на Несторову пропозицію вийти він не зреаґував і сам собі дивувався, чому не зреаґував. Чому той страх, який оволодів ним тоді, на буровій, більш не діймає? Один раз прийшов до нього, щоб дати можливість перемогти його і стати готовим до подвигу? А може, тому переміг тоді страх, що по дорозі на бурову він пізнав своє – справжнє?.. Вони з Марком довго шукали цінного конденсату – білої