Рубаї. Омар Хайям

келиха, не випускай із рук —

      I добре житимем, не п’яні й не тверезі.

      60

      Хвилину радості в турботах не губи,

      На порох не стирай під жорнами журби!

      Немає жодного, хто б угадав майбутнє.

      Тож пий, і розважайсь, і дівчину люби!

      61

      Фортуні попелу на голову насип,

      З місяцевидою гуляй і пий! Звели б

      Тебе давно у гроб думки, якби піддався.

      Нікого не вернув землі холодний глиб!

      62

      Хіба у всесвіті найкращий твір – не ми?

      В очах у розуму зіниця й зір – не ми?

      Це коло всесвіту скидається на перстень,

      А камінь, що горить ясніш од зір, – це ми.

      63

      Якщо ти любиш пить, до мудрих прихиляйся,

      З тюльпановидими, веселими впивайся.

      Впивайся, та не так, щоб дивувались люди:

      Потроху, зрідка пий і від людей ховайся.

      64

      Дні весело збувай: свіжіша від тюльпана,

      Хай дівчина тобі всміхається кохана!

      Бо незабаром смерть, як чорна буря, зірве

      Сорочку днів твоїх, як пелюстки з тюльпана!

      65

      Як гарно: на квітках – росинки прохолодні,

      I дівчина в квітках. Ну що ж: напередодні

      Було усякого – про те тепер не згадуй,

      Все, що було, забудь: найкращий день —

                                                                сьогодні.

      66

      Я хворий, для душі вже плоть моя тісна.

      Живу без випивки – чи виживу, хто зна?

      Та найдивніше те, що від ції хвороби

      Немає й засобу, крім доброго вина.

      67

      Страшним потоком кров тече у мене з серця,

      У струмі сліз моїх півкраю захлинеться.

      Кривавим жолобом зробилась кожна вія!

      А вії опущу – новий потоп почнеться.

      68

      Якщо Творцю неприйнятні мої бажання,

      То як же здійснити мені мої бажання?

      Коли усе, що хоче Бог, – високе й чисте,

      То, значить, грішні і брудні мої бажання!

      69

      Ті, що освіти та знання надбали,

      Що світочем наук для нас палали,

      Не здужали із тьми цієї вийти:

      Сказали баєчку – і в сон запали.

      70

      Хто землю цю створив, ким небеса підперті,

      Від кого душі в нас, мов жорном, сумом стерті,

      О, скільки пишних уст і лиць ясних, як місяць,

      У землю заховав, в тісну шкатулу смерті!

      71

      Свого майбутнього ніхто не прозирне.

      Навіщо й думати про те, що неясне?

      I хвильки не марнуй (якщо не збожеволів),

      Бо й не зоглядишся, як вік твій промине.

      72

      Ковтає крапельку розбурхана ріка,

      На землю падає пилиночка легка.

      А як же ти живеш? Хіба не так зникаєш,

      Як та дрібнесенька у вихорі мошка?

      73

      Хоч у гріхах бридких мої загрузли