Фарс-мажор. Дмитро Стельмах

буденності. І додала, що є великою шанувальницею моєї творчості, особливо любовної лірики. Я пообіцяв, що далі буде, але нагадав редакторові, що все залежить від натхнення, від образного світосприймання, від стану душі, зрештою. Адже душа поета – то така тонка субстанція, що має як зовнішній, так і внутрішній світи.

      Зірка сказала, що завжди рада бачити мене у себе. І простягла свою візитну картку, мило усміхаючись, як завжди.

      Я так і не зрозумів, про що це вона. Зірка весь час мені на щось натякає. Невідомо, на що. Чому жінкам так часто бракує визначеності у своїх висловлюваннях, чому після їхніх заяв ніколи до пуття не знаєш, що тобі на це слід робити чи відповідати? Невже жінка – то справді найбільша загадка людства? Треба спитати у Еміка. Він розумний і розважливий. Як і його Яна. їхній шлюб – взірець любові, відданості, мудрості і взаєморозуміння.

      10 квітня, субота

      Та хай там криза середнього віку, аби тільки не творча! Так одразу ж і написалось. Про те саме. Про що кожний думає, та не наважується вголос сказати. Чи то від сором'язливості, чи то від удаваної добропорядності. Чому ми, українці, так грубо глушимо в собі прекрасне? Чому не дамо йому вихлюпнутися назовні?

      Написав нову квінтьєму. Про несподівані знайомства, що можуть перерости у приємні відчуття і глибокі почуття.

      ПРО ОЛЮ

      Я випадково вздрів її під вечір у крамниці.

      Красуня, що й казати… Подивився хтиво,

      По грудях поглядом ковзнув, поцінував сідниці,

      Що випинали з-під з короткої червоної спідниці,

      І вирішив не пропустити це природи диво.

      Поштиво підійшов, вклонився, привітався,

      Як чинить кожний до панянок ласий чоловік,

      Казна-яких байок наплів, грайливо усміхався,

      І кралю запевняв, що оце вперше закохався,

      Вона і каже: «Йди за мною, я живу неподалік».

      Швидко прийшли. Вина мені дівиця наливає,

      Ми випили на брудершафт, поцілувались,

      Тут незнайомка, кваплячись, усе з себе скидає,

      І всього зайвого позбутися мені допомагає,

      І пристрасно ми стоячки хвилинку обіймались.

      Нарешті ліжко! Ластівка моя уся тріпоче,

      Намацав хутко її білі груди – чудо із чудес!

      «Вже йди до мене», – звабниця шепоче,

      Мого проникнення вона несамовито хоче,

      І ми удвох без сну всю ніч літали до небес.

      Любилися нестримно, палко, просто очманіли,

      Фантазіям, рукам й тілам обоє дали волю,

      На вигадки були майстри, бо ми всього хотіли,

      Спинялись трохи відпочить, і знову мали сили,

      I я відчув, що покохав нову знайому Олю.

      11квітня, неділя

      Подзвонив Емік, сказав, що вже переглянув «Еммануель», «Грецьку смокву» та «Глибоку горлянку». Фільми – те, що лікар прописав! Сказав, що відчуває, що все життя себе обкрадав. Але час ще є.

      Чомусь згадалось гасло мого дитинства «Африка прокидається!».

      12 квітня, понеділок

      А