Коліївщина. 1768. Ю. В. Бєлочкіна

дітей хлопа досить міцними та примусити їх працювати. Робочий день тривав 12 годин взимку і 19 годин влітку, та була ще й «норма» – економ назначав, скільки чого мав зробити хлоп за день. Якщо не виконав, то мав працювати вночі.

      Не менш принизливими були накладені на усіх селян горілчані повинності: кожний хлоп мусив купити у панському шинку визначену кількість літрів горілки й пива. Це приводило до того, що орендарі шинків, зазвичай євреї, нещадно розводили горілку водою. Та особливо обурювало селян те, що навіть церкви польські пани віддавали на відкуп тим же євреям. Селяни мали платити гроші за те, щоб користуватися православним храмом. Тому зрозуміло, як до євреїв ставилися на селі.

      Отже ми бачимо, що переважна більшість людей у Польщі не мала ніяких громадянських прав. Навіть вільні люди були безсилі відстояти свої права в суді. Бо в польських судах того часу засідали спадкоємні судді і дрібні шляхтичі, які отримали цю посаду з рук одного з магнатів і з собачою відданістю боронили його інтереси, та люди, яких рекомендували впливові ксьондзи. Вони нерідко бували навіть неписьменними і для винесення рішення питали ради та дозволу свого духівника.

      Для чого так детально зупинятися на зображенні польської системи правосуддя? Бо саме вона демонструє рівень прав і свобод у Речі Посполитій. Прочитавши судові акти, що описують жорстокі тортури, яким піддавали звинувачених у зовсім диких речах, наприклад у чаклунстві, можна з чистим сумлінням заперечити тим історикам, які стверджують, що поляки принесли на українські землі порядок та культуру, і малюють гайдамацькі повстання як бунт темного простолюддя із уродженим нахилом до розбою, вбивств і пияцтва.

      Коліївщиною називають повстання українського народу проти польських загарбників, що спалахнуло на Правобережжі навесні 1768-го і тривало до літа 1769 року. Питання утому, чи розглядати Коліївщину як окремий епізод чи як одну з ланок визвольної боротьби українського народу?

      Багато польських та російських істориків оцінюють Коліївщину як стихійний бунт без історичного підґрунтя і будь-яких політичних цілей. На наш погляд, така оцінка пояснюється упередженістю та демагогією. Навіть такий ненависник боротьби українського народу, як Фр. Равіта-Гавронський визнавав: «Ядро тієї драми, її початок корінився глибоко в історії Русі і польської Речи Посполитої, а Коліївщина була тільки останнім актом. […] Неспокої на українських теренах тривали… це був казан, що кипів безупинно, підсичуваний традиціями минулого».

      Тож є чимало аргументів, щоб розглядати Коліївщину як останню ланку довгого ланцюга повстань, що спалахували раз по раз на Правобережжі протягом перших трьох чвертей XVIII сторіччя, відомих в історії під назвою Гайдамаччина. І в такому разі, слід проаналізувати всі події Гайдамаччини, а можливо, і зазирнути ще глибше в минуле.

      З перших днів польського панування на Правобережжі український народ зазнав чимало утисків, тому стихійний спротив селян спалахував досить часто. А от