Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596.

короля. У постановах шляхетських сеймиків указували, що козаки «звичаєм неприятельським немало замків, міст і сіл окраїнних повоювавши… тепер з немалим військом, з арматою способом неприятельським аж до воєводства Волинського притягнути, умисливши й далі панства Короля Його Милості пустошити і плюндрувати». Як військові адміністратори краю, Костянтин Острозький і його син Януш дістали змогу провести мобілізацію шляхти.

      Наприкінці січня підготовка Острозьких до війни проти козаків завершилася. Крім шляхетського ополчення та власного війська, князі залучили навіть найману угорську піхоту, яку тоді вважали однією з найкращих у Європі. Косинський, котрий стояв у Острополі, дізнався про збори шляхетського війська. Тоді він рушив трохи далі на схід – до містечка П'ятки. Однак тікати від Острозьких він не хотів. Тому, коли шляхетське військо прийшло до П'яток, він не відступив, а чекав на нього в місті. За свідченнями сучасників, Косинський мав під рукою до п'яти тисяч чоловік. Можна припустити, що й військо Острозьких було приблизно таким же за чисельністю. Воно підійшло до міста й розташувалося табором. Невідомо, чи противники зробили спробу провести переговори до початку військової сутички.

      Вирішальні події відбулися 2 лютого 1593 року. Косинський передумав сидіти в місті й вийшов із нього табором. Щоправда, невідомо, для чого це було зроблено: для наступу на Острозьких чи відступу. Підрозділи Острозьких перекрили йому дорогу. Розпочався бій. Шляхетські загони, які протистояли козакам, почали відступати, та тут у бій вступив Януш Острозький з добірним загоном кінноти в шістсот вояків. Він змінив хід битви. Янушевим воякам навіть удалося прорватись у козацький табір, що досить рідко траплялося в історії козацьких війн. Це повністю розладнало бойові порядки Косинського, тому повстанці почали безладно відступати. Кіннота Януша Острозького кинулася за ними навздогін і, як писав сучасник, «після цього не битва, але забій і різня наступили, а поворот утікаючим ще сильніше затруднили глибокі сніги». Частині козаків усе ж удалося повернутися до міста. Можливо, їх урятувало настання темряви.

      Напругу й трагічність битви добре передав придворний поет Острозьких Симон Пекалід, який присвятив цій події цілу поему:

      Табір острозький в безладді, зруйнований табір козацький,

      Битва шаленіє всюди, і крики людей і сурм звуки

      Аж до зірок долітають…

      Кров, що розлита усюди, стікала докупи в калюжі,

      Мокрою стала земля, і поля напилися досита…

      В траурі никне земля, коли битва лютує жорстока,

      Спільне усе: і та ж кров, і до смерті та ж сама дорога!..

      З вуст запорожців убитих тече кров багряним струмочком,

      Стогін і лемент жахливий від болю розходиться всюди…

      Кількість убитих козаків становила, за різними даними, від двох до трьох тисяч чоловік. Можливо, це було перебільшенням, однак немає сумнівів, що втрати були значними.