Вбивство Петлюри. 1926. Д. В. Табачник

На бульварі Сен-Мішель я підскочив до містера Шварцбурда, і глянув йому в очі, і, глянувши, зрозумів: це не вбивця. Це суддя. Це батіг Божий!»

      До речі, містер Сміт був єдиним, хто не кинувся бігти, коли почалася стрілянина, а сміливо схопив убивцю за руку (коли вже Петлюра впав на землю) із криком: «Що ти наробив, негіднику!»

      Далі англієць розповів: «Шварцбурд, білий як полотно, по-шекспірівськи повільно та спокійно відповів мені: «Я вбив убивцю…». Коли я дізнався, що він помстився за погроми – а я знаю, який жах – ці погроми, – я відразу змінив тон і висловив йому співчуття. Звичайно, Шварцбурд не винний. Будь-хто на його місці вчинив би так само. Людям, котрі заохочували погроми й ідеологічно надихали свої банди, не може бути ніякої пощади. До таких людей я відношу Петлюру».

      Обвинувачений нічого про це не сказав (можливо, не пам'ятав), але як розповів один зі свідків вбивства, перед тим, як почати стріляти, Шварцбард нібито вигукнув на ідише: «Ір от фардинг а тейт!» («Ви заслужили смерть!»).

      Із офіційного поліцейського протоколу й акта судово-медичної експертизи громадськості стало відомо, що після першої кулі, яка не була смертельною і влучила в праве плече, зробивши поверхову рану, Петлюра втратив рівновагу й упав на коліно, а потім звалився на тротуар. Шварцбард випустив ще п'ять куль у Петлюру, який лежав і ще намагався підвестися, – третій, четвертий і п'ятий постріли спричинили смертельні ушкодження внутрішніх органів, від яких поранений і загинув. Але загинув не на місці злочину, а приблизно за 35 хвилин після пострілів у невеликій монастирській клініці (туди його швидко відвезли на санітарному автомобілі), що знаходилася в кількох хвилинах їзди від вулиці Расіна. За деякий час будівлю клініки викупили прихильники Петлюри й відкрили там уніатську церкву.

      Однак на суді адвокати сім'ї Петлюри й захисника Шварцбарда почали суперечку щодо характеру пострілів та акта експертизи. Урешті-решт адвокати загиблого зуміли довести (на основі порівняння зросту загиблого – 1 м 74 см, зросту вбивці – 1 м 65 см – та характеру кульових поранень), що експерти помилились і Петлюра впав лише після п'ятої кулі. Таким чином, вони, найімовірніше, хотіли переконати суд, що Шварцбард – герой-фронтовик, учасник двох воєн – дотримувався кодексу честі й ніколи не став би стріляти в людину, яка вже впала. Адвокат так висловився про свого підзахисного: «Він солдат і вміє стріляти».

      Ще трохи доповнимо картину вбивства свідченнями інших людей. Деякі з них указували, що, падаючи, Петлюра щось вигукнув незрозумілою мовою, інші – що то просто був крик болю, якийсь свідок зазначив, що Петлюра вигукнув французькою «Допоможи мені, Боже!» (найменш імовірний варіант із огляду на рівень володіння загиблим французькою мовою). Поліцейський, який першим з'явився на місці вбивства, розповів, що Шварцбард не зробив ані найменшої спроби втекти, хоча зробити це було неважко, і відразу віддав у руки ажану револьвер. При цьому він сказав: «Знайте, що я вбив великого вбивцю».

      Так