Битва під Конотопом. 1659. Владислав Карнацевич

разом з запорожцями, і їх роль в перемогах над поляками важко переоцінити. Спеціалісти з воєнної історії стверджують, що блискуча татарська кіннота не могла бути основною ударною силою, бо використовувалася лише для флангових обходів, в якості резерву і т. д. До того ж добре відомо, що союзниками татари були ненадійними. Головним своїм завданням вони бачили захоплення багатого ясиру (здобичі, в тому числі живої), і в будь-який момент готові були на сепаратний мир з супротивником, якщо були занепокоєні зміцненням козаків або можливістю великих втрат. Така поведінка татар призвела до ничійного результату Зборівської битви та української поразки під Берестечком. Але те що козаки і надалі намагалися залучити до бойових дій кримчаків, свідчить про те, що і обійтися без них було важко.

      Іншими зовнішніми партнерами для гетьмана могли стати Швеція, Туреччина, Волощина, Молдавія, і ми можемо навести численні приклади існування тісних зв'язків з усіма цими державами. Однак, мабуть, найбільші надії українці мали щодо союзу з північно-східним сусідом – Московією. В цьому немає нічого дивного, і навряд чи можна вважати тісний союз, який був у підсумку встановлений між Україною і Росією, лише спритним дипломатичним трюком у виконанні вождя українських повстанців. Етнічна, історична, а головне – релігійна спільність двох сусідніх народів усвідомлювалась населенням України достатньо чітко.

      Москва й до підписання Переяславського договору була зацікавлена в тісних контактах із Запорозькою Січчю. Січ не тільки захищала Річ Посполиту від татарських нападів, так само вона перепиняла кримчакам шлях у російські землі. За розпорядженням царя з Росії в Січ поставлявся порох, зброя, їстівні припаси. У розпал національно-визвольної війни середини XVII століття Москва прийняла рішення про скасування мита на вивіз в Україну хліба. Але незважаючи на прохання про допомогу, якими засипав Богдан Хмельницький Москву з 1648 року, Росія довгий час не йшла на складання офіційного союзу. В першу чергу, оскільки лише недавно завершила війну з Польщею. Хоча Москва і мала очевидні плани повернути собі втрачені у тій війні Чернігівсько-Сіверські землі та Смоленщину.

      В 1650 році роздратований пасивністю царського уряду Хмельницький заявляв, коли «государ нас не пожалує, і допомоги не дасть, що йому государю буде, як я об'єднаюсь з волохами, і з уграми, і піду і землю його спустошу, так як і волоську».[1] Через три роки союз з якимось із могутніх государів став для гетьмана вже практично необхідним. Влітку формується коаліція придунайських князівств Трансільванії і Волощини з Польщею. Незабаром до них приєднується і Молдавія, де державний переворот позбавив престолу союзника Б. Хмельницького В. Лупула. Відчувши зміну балансу сил на свою користь, польський уряд оголошує про збір нового посполитого рушення (війська) для походу в Україну. Щоправда, потрібно відмітити, що далеко не всі фахівці погоджуються з тим, що Річ Посполита в той час істотно переважала Гетьманщину в економічному становищі,

1

В цьому році козаки здійснили свій перший похід у тому напрямку.