Елла. Зіпсоване дзеркало. Рус Пренс

е в атмосфері різкого запаху риби.

      – Вибачте, я шукаю свого дядька, Едварда Фрімена. Ви знаєте де його можна знайти? Він один з рибалок. – запитала Елла в одного з продавців, на що той лише у відповідь вказав пальцем на чоловіка навпроти.

      – Доброго дня. Ви не знаєте Едварда Фрімена?

      – А ти ким йому приходишся? – промовив літній чоловік, пильно окинувши оком.

      – Я його племінниця.

      – Не знав, що в старого Еда є родичі. Вибач, дитино, але Ед уже з тиждень як зник. Останнім часом люди часто зникають.

      – Часто? – здивовано запитала чаклунка.

      – Дитино, ти звідки впала? В нашому місті і не таке відбувається.

      – Я довго подорожувала. А де він жив? Я б хотіла поглянути.

      – Можеш, але з тобою піде мій син. Люди різні бувають. Я приглядаю за майном Еда і надіюсь, що він знайдеться. – чоловік пильно поглянув на дівчину.– Вибач, але ти схожа на злодюжку: вся в чорному, штані чоловічі. Я радий, що за Еда переживають родичі, але в твої роки потрібно уже дітей глядіти, а не блукати в пошуках дядька, який за тридцять років, які я його знаю, ні разу про тебе не обмовився.

      – Добре. Як що вам так буде ліпше… – чемно відповіла Елла, ніяк не відреагувавши на випад чоловіка.

      – Буде. – сухо промовив торговець, – Джек! Джек, де тебе носить?

      – Так, батько.

      – Відведи цю дівчину до будинку Фрімена. Вона говорить, що він її дядько, але якщо щось потягне – викинь її в море. – наказав чоловік, молодому русявому хлопцеві років шістнадцяти.

      – Приємний в тебе батько. – порушила тишу Елла, коли вони відійшли подалі від ринку.

      – Він ніколи не виділявся доброзичливістю тай пан Фрімен був …є його гарним другом.

      – Ти не знаєш як він зник?

      – Ні. Одного ранку він просто не вийшов у море. А коли ми прийшли його шукати – в будинку нікого не знайшли. Ніхто нічого не бачив…Але…

      – Але? – перепитала дівчина.

      – Всі говорять, що за цими викраденнями ніби стоять чаклуни, що ніби вони для чогось їм потрібні.

      Будинок Фрімена знаходився майже під самим муром за яким знаходилась основна частина міста. Нічого особливого ні зовні, ані всередині Елла не помітила. Елла продовжила шукати щось що могло допомогти в пошуках Едварда Фрімена.

      Не помітно для Джека, дівчина висипала на руки трохи білого порошку з мішечка і, розтерши по долонях, почала проводити все довкола руками. Хлопець не відходив ні на крок, пильно стежачи за кожним рухом Елли, що неабияк дратувало її.

      Відчувши холод в долонях, дівчина завмерла посередині приміщення. Поглянувши під ноги, чаклунка швидко перевела погляд на Джека.

      – Тут нічого не змінилось? – запитала Елла, нишпорячи в сумці.

      – Ні. Все як завжди. Що це в тебе? – здивовано поглянув Джек на мішечок в руках дівчини.

      – Це? Нічого такого. – спокійно відповіла чаклунка, висипавши на долоню синій порошок і швидко дмухнувши його на хлопця.

      В одну мить юнак закляк на місці, немов перетворився в камінь.

      – Так краще. – промовила дівчина сама до себе.

      Елла присіла, ретельно оглядаючи підлогу. Кілька миттєвостей і вона знайшла те що шукала: потайні двері приховували цілу кімнату під будинком. Стрибнувши донизу, дівчина натрапила лишень на кілька лопат в багні, з десяток заготовлених факелів, брудний стіл і більше нічого в порожній темній ямі. Оглянувши все довкола, дівчина посміхнулась.

      Елла вибралась назовні і поглянула на хлопця.

      Джек прийшов до тями, навіть нічого не підозрюючи, продовжив спостерігати за Еллою.

      – Нічого не звичного. Куди ж дядечко міг зникнути? – вдаючи стурбованість ,запитала дівчина.

      – Ми знайдемо тих хто за цим стоїть. – твердо промовив юнак.

      Покинувши портовий район, Елла попрямувала у місто. Один із будинків, повністю зруйнований після недавньої пожежі, так і залишався пустувати нікому непотрібний, а на уцілілій стіні красувався напис «смерть чаклунам». Елла поволі рухалась далі, ловлячи на собі погляди незнайомців.

      Граючись рудою косою, Елла до будинку в якому тимчасово мешкала. В приміщені на неї очікував благородно одягнений молодий чоловік з кудрявим волоссям чорного масного кольору.

      – Я вдячна тобі за житло, яке ти люб’язно надав, Пітер, але це не дає тобі права вриватись в нього без дозволу.

      – Хотів тебе здивувати. – чоловік дістав із-за спини букет тюльпанів. – Тобі ж подобаються червоні?

      – Так, але…– дівчина ніяково взяла квіти. – Дякую. Дуже красиві.

      Елла поцілувала чоловіка в щоку, у відповідь той лишень посміхнувся.

      – Вважай це віддякую, за те, що ти так швидко прибула нам допомогти.

      – До речі, я дещо знайшла в будинку рибака про якого ти розповів. – Елла дістала лист паперу із сумки. – Можливо ти знаєш, що це.

      – Схоже на карту. –