Елла. Долина Тіней. Рус Пренс

лубки пару, нарешті, подолали важкий підйом. У легкій пітьмі сутінок виднілись вогні замку.

      – Майже приїхали. – промовила Елла, поглянувши на Сноррі, яка показала голову, сховавшись в теплій одежі дівчини.

      Невисокі мури замку зустріли непривітністю і холодом. Десятки людей об’єднались в групи, гріючись біля вогнищ. Тривожна тиша стояла довкола, навіюючи смуток.

      – Дякую, що так швидко прибули. – першим порушив тишу чоловік середніх літ, з довгим каштановим волоссям і легкою борідкою.

      – Ви лорд Френсіс Сатон? – запитала жінка, зіскочивши з коня.

      – Так. Ви мабуть втомились з дороги. – чоловік вказав на вхід у замок: трьох поверхова будівля з вдома циліндричними вежами. – Пройдемо до тепла. Ваші речі слуги віднесуть до вашої кімнати.

      Елла приємно здивувалась, але знаку не подала. Навіть, коли вони з батьком подорожували лорди не завжди були щедрі на стільки, щоб виділити окрему кімнату.

      В палаті лорда потріскувало вогнище і приємно доносився запах їжі. Елла нарешті змогла зігрітися і зняла капюшон, просушивши довгу руде волосся зібране у довгу косу.

      – Ще раз хочу подякувати, що так швидко прибули. – розпочав лорд. – Ситуація вкрай важка і, що саме більше мене бентежить, незрозуміла. Наші поселення піддались нападу і мені порадили звернутися до вас.

      – Хотілось би детальніше дізнатись, що ж все-таки сталось. – сухо запитала Елла.

      – П’ять дні тому надійшла звістка, що за одну ніч майже усі жителі містечка в двадцяти кілометрах на північ просто зникнули. Я послав туди загін із моїх найкращих солдат, але з них так ніхто і не повернувся. Три дні тому іще одне поселення піддалось нападу і теж в ночі. В цьому випадку уцілілих більше, ми прихистили їх у замку.

      – І що вони розповідають? – зацікавлено запитала дівчина.

      – Усі розповідають різне: хтось бачив велетенських павуків, інші уже покійних родичів, але всі говорять, що відчували неймовірний страх.

      – Я б хотіла з ними переговорити.

      – Це буде складно зробити.

      – Чому?

      – Троє з них у іншому місті, перебрались до родичів. Та й вони, м’яко кажучи, не долюблюють таких як ви.

      – Таких як я? Це – чаклунів?

      – Так, вони винять в тому, що сталось злі сили. Важко їх винити. Є ще дівчинка, Соня, вона у замку, допомагає нам, але не займайте її поки що, хай усе це просто переживе.

      – Гаразд, як скажете.

      До кімнати увірвався озброєний чоловік, справжній вік якого приховувала густа борода. В одній руці воїн тримав сокиру, при цьому на поясі висів меч і такий же за спиною. Комір з вовка із головою звіра на плечі довершував суворий образ воїна.

      – Сер Томас, ви саме вчасно.– Френсіс Сатон зайняв позицію між чоловіком і Еллою. – Томас Пріт ваший провідник, він з місцевих і єдиний бажаючий хто погодився піти з вами.

      – Приємно позн….

      – Я готовий виступати. – різко перебив дівчину лицар.

      – Добре, але я маю намір виїхати на світанку і ще було б краще поспілкуватись з мешканцями.

      – Я не маю наміру так довго чекати. Я негайно виїжджаю з тобою чи без тебе.

      Грізний погляд не сподобався Еллі, але вона не хотіла в нічній пітьмі їхати бозна-куди, тим більше, невідомо з чим маючи справу.

      – А я маю намір добре відпочити! – рішуче відповіла дівчина. – Я подолала не малий шлях і…

      – Я теж і не маю наміру зупинятись! – стояв на своєму чоловік.

      – Зі слів лорда Сатона напади відбувались уночі, тому безглуздо і нерозумно саме зараз вирушати…

      – Я не бажаю з тобою це вирішувати. Лорде Сатон, я вирішив!

      – Розумію. – кивнув лорд.

      Щоки дівчини надулись, немов дівчина набрала повний рот води.

      – Добре!– повільно видихнувши, промовила Елла Райс. І знявши важкий верхній одяг, додала. – Нам дещо знадобиться.

      Дівчина потягнулась до сумки, шукаючи потрібну пляшечку. Сноррі зробивши кілька кіл довкола шиї господарки, виплигнула на стіл, з недовірою все обнюхуючи.

      – Гарні вийдуть рукавиці. – тихо до себе промовив Томас Пріт.

      Елла лише кинула миттєвий косий погляд на лицаря, продовжуючи нишпорити в сумці.

      – Ось! – Дівчина дістала пузир з прозорою рідиною. – Це допоможе нам краще бачити в пітьмі.

      – Справді? – зацікавлено запитав лорд Сатон, підійшовши ближче, щоб краще роздивитись.

      – Так! Достатньо кілька крапель. Правда, можливі побічні ефекти.

      – Це ж які? – з недовірою запитав Томас.

      – Волосся може трішки змінити забарвлення….стане більш світлішим, скажемо так.

      Елла схопила пустий кубок зі стола, понюхавши ємкість. Ретельно відмірявши пять краплин зілля, жінка простягнула келих Томасу.

      – До дна! – з максимально привітною посмішкою супроводивши жест, промовила Елла.

      Під