Аліса в Задзеркаллі. Льюис Кэрролл

знають, що я не можу до них дістатися, – засапано видихнула вона, схиляючи свою тремтливу голівку до Аліси, – а то б не наважилися таке вчиняти!

      – Не зважайте! – заспокоїла її Аліса, а тоді, схилившись до маргариток, які знову заходилися горлопанити, прошепотіла: – Якщо ви не припнете язики, я вас повисмикую!

      На мить запала тиша, а кільа рожевих маргариток цілковито побіліли.

      – Ось так їм! – сказала Тигрова Лілея. – Маргаритки – це найгірше. Щойно одна заговорить, усі інші миттю підпрягаються, і можна просто зав’янути, коли чуєш, як вони теревенять!

      – Як же це можливо, що всі ви так чудово розмовляєте? – спитала Аліса, сподіваючись трохи підняти настрій Тигрової Лілеї компліментом. – Я бувала в багатьох садах, але жодна квітка в них не говорила.

      – Поклади свою руку на землю й помацай, – порадила Тигрова Лілея. – Тоді ти все зрозумієш.

      Аліса так і зробила.

      – Вона дуже тверда, – сказала дівчинка, – але я не розумію, до чого тут це.

      – В більшості садів, – пояснила Тигрова Лілея, – клумби розпушують, як перини, тож квіти весь час сплять.

      Ця причина звучала переконливо, й Аліса була рада дізнатися про неї.

      – Ніколи раніше над цим не думала! – сказала вона.

      – На МОЮ думку, ти ніколи не думаєш ВЗАГАЛІ, – сказала Троянда доволі суворим тоном.

      – В житті не бачила нікого, хто виглядав би дурнішим, – додала Фіалка, та так несподівано, що Аліса аж підскочила, бо ця квітка досі ще не вимовила ні слова.

      – Притримай СВОГО язика, – закричала Тигрова Лілея. – Начебто ТИ взагалі хоч когось бачила! Засунеш свою голову під листя та хропеш і нічогісінько не знаєш, що в світі робиться, наче брунька недозріла!

      – А в цьому саду є ще люди, окрім мене? – поцікавилася Аліса, вирішивши не зважати на останню репліку Троянди.

      – Є ще одна квітка в цьому саду, яка може рухатися, отак, як ти, – сказала Троянда. – Цікаво, як ти це робиш… («Тобі постійно щось цікаво», – докинула Тигрова Лілея.) Але вона більш розлаписта, ніж ти.

      – Вона схожа на мене? – нетерпляче запитала Аліса, бо їй сяйнула одна думка: «Десь у цьому саду є інша маленька дівчинка!»

      – Ну, вона має таку ж недолугу форму, – сказала Троянда, – але вона темніша… і її пелюстки дещо коротші, мені здається.

      – Її пелюстки прилягають щільно, майже як у Жоржини, – втрутилася Тигрова Лілея, – а не розкуйовджені абияк, як от у тебе.

      – Але це не ТВОЯ провина, – доброзичливо додала Троянда, – просто ти, очевидно, починаєш в’янути… а в цьому випадку ніхто не може зарадити певній неохайності пелюсток.

      Алісі така думка не дуже припала до вподоби, тож, аби змінити тему, дівчинка спитала:

      – Вона коли-небудь сюди приходить?

      – Припускаю, що ти її скоро побачиш, – сказала Троянда. – Вона така, з колючками.

      – І де ж у неї колючки? – поцікавилася Аліса, трохи заінтригована.

      – Де-де, довкола голови, ясна річ, – відказала Троянда. – Мені було дуже цікаво, чого це в ТЕБЕ таких немає.