Війна. Андрей Курков

Другу новину вже спростовано головлікарем кардіоцентру. Перша поки що висить у повітрі. Хочется вірити, що війни не буде.

      На душі ступор. Чи то занепад фізичних сил, чи то емоційне виснаження.

      Об 11 ранку в Укрінформі з письменницею Ірен Роздобудько оголосили про початок акції «Подзвони рідним і друзям у Росії та розкажи правду!» Журналістів було нуль з плюсом – людей троє-четверо, але окремо дві телекамери, включаючи китайське ТВ, якому я дав інтерв’ю.

      Зайшов до Петі Хазіна на роботу, послухали прес-конференцію Путіна. Бреше, як гарячим ножем по маслу. Посміхається, жартує. Окупація, виявляється, була жартом. Тобто навчаннями, які були заплановані давно. З приводу погроз бойкотувати зустріч «Великої вісімки» в Сочі: «Не хочуть, нехай не приїжджають!»

      5 березня

      Учора хтось сказав: поки що від української революції виграли тільки продавці квітів і свічок. Майдан, Інститутська завалені стінами букетів на пам’ять про загиблих. В усіх церквах горять у сто разів більше свічок, ніж зазвичай. Це аби Бог розгледів усе, що відбувається в Україні.

      Чи можна з ненависті зварити клей, щоб нація і країна не давали більше тріщин?! Навряд. Другий ранок без війни. Але і без світу. Світ зібрався навколо України, як навколо хворої дитини. Намагаються врятувати й оживити. Але кількість ракових клітин критична. Слава Богу, що не смертельна поки що.

      6 березня

      Черговий ранок без війни. Страшно подумати, що ці слова можуть утратити сенс завтра або післязавтра. Але сьогодні в Києві тихо. Всі поспішають у своїх справах. Водії стали набагато ввічливішими один до одного. Вони й раніше не були у нас агресивними, але нині ця ввічливість відчувається по-особливому. Я теж, поки везу дітей до школи, зупиняюся раз у раз, аби пропустити машину, що виїздить із маленької вулички або розвертається з порушенням правил. Що таке порушення правил дорожнього руху під час порушення всіх правил нормального життя?!

      Діти тепер охоче ідуть до школи. Їм тепер є що обговорювати з однокласниками. Вони уважніше стежать за новинами і з захватом переказують одне одному, як український офіцер Юлій Мамчур і його солдати, всі без зброї, пройшли на захоплену російськими військовими територію українського аеродрому Бельбек, незважаючи на влаштовану російськими військовими попереджувальну стрільбу. Вони розповідають і про те, як капітан українського військового корабля «Тернопіль» у відповідь на вимогу російського адмірала здатись і роззброїтися відповів фразою: «Росіяни не здаються», – і пояснив російському адміралу, що він, капітан Ємельянченко, етнічний росіянин і що половина команди корабля теж етнічні росіяни. Адмірал пішов ні з чим.

      Я теж росіянин. Етнічний росіянин, який з дитинства живе в Києві. За різними даними, в Україні мешкає від 8 до 14 мільйонів етнічних росіян, і слово «росіянин» не викликає в етнічних українців агресії або злісного блиску в очах. Першим на українську землю прийшов мій дід 1943 року. Він загинув у боях