Квітка Цісик. Игорь Коляда

та реманентом), землевпорядкуванням сіл, організацією садівничо-городницької школи в Скнилові під Львовом, видавничою справою та припинив свою діяльність у 1944 році.

      Евген, найстарший син отця Івана Дуткевича, був прапрадідом Квітки Цісик, який, закінчивши державну школу та гімназію у Львові, продовжив навчання у Львівській генеральній греко-католицькій духовній семінарії Він став студентом богословського факультету (в ті часи говорили – теології) Львівського університету. А у 1858 році його було висвячено у сан священика. Перед висвяченням, 28 вересня 1858 року, взяв шлюб у селі Кривки з Ганрієтою Кушнір – донькою тамтешнього пароха отця Михайла Кушніра та його дружини Марії Ільницької. У 1859 році отець Евген Дуткевич переїхав з дружиною до Городка, замешкав у домі, що біля церкви, де віддавна мешкали сотрудники (так називались церковною мовою співробітники), а на початку наступного року Львівська консисторія на посаду пароха скерувала отця Лева Трещаківського. В Городку отець Евген Дуткевич служив до весни 1867 року, а відтак перейшов працювати на парохію в селище Рудне, що біля Львова. Отцю Евгену Рудне сподобалось, і він почав обмінювати своє поле в Великім Любині та поле, отримане у віно від дружини, на Рудне. Була це нелегка і марудна справа, яка тривала довгі роки. В цьому обміні брали участь графи Любомирські, Чацькі, Лазовські, Леваковичі та інші. До сина переїхав і отець Іван Дуткевич. Обоє з дружиною померли у Рудному: вона – 17 липня 1898 року, а він раніше – 13 вересня 1897 року. Обоє поховані у гробівці на руднівському цвинтарі.

      Цікавою була доля сина отця Евгена Дуткевича – Івана, який народився 4 липня 1865 року, а після закінчення кадетської школи у Львові вступив у військову академію у Вінер-Нойштадті, де вже згодом став капітаном. А коли Івана Дуткевича представили до чергового звання майора, він знайшов своє кохання. Зрозуміло, що дорога від Львова до Рудного, де жили батьки, була не такою аж довгою, а тому він тут часто бував. Там і познайомився з дівчиною-служницею свого батька, яка була з бідної родини і працею на фільварку заробляла на прожиття. Вона називалась Розалією, на прізвище Яцишин. Народилася 6 травня 1878 року і була молодшою від Івана на 12 років. Була дуже красивою і мала вроджену інтелігентність. Не дивно, що молодий капітан закохався в неї і оголосив родині про своє одруження. Батьки були категорично проти. Тільки після того, як у закоханих народилася третя дитина, батьки дали згоду на їхнє одруження. З війська Іван був демобілізований і відправлений у запас в чині обер-лейтенанта. Родина відвернулася від нього й відверто ігнорувала його дружину. Справа закінчилася тим, що ображений на рідню Іван забажав дістати зі спадку батька свою частку. Його бажання було задоволене, і він став власником чималої спадщини. Для своєї дружини винайняв учителя французької мови та вчителя гри на фортепіано. Рузя дуже швидко все опанувала і в багатьох випадках перевершила своїми знаннями та музичною вправністю тих, хто її ігнорував.