Соломія Крушельницька. Игорь Коляда

не може перейти до драми і стати найідеальнішою у світі Джульєттою чи Дездемоною. Співачці ж для реалізації свого дару цілком вистачало опери. Їй вдавалося все. Закличні «Гой-йо-то-го! Гей-йо-га!» її Брунгільди змушували трепетати найприскіпливіших шанувальників Ваґнера. У «Тристані та Ізольді» вона, як ніхто інший, розкривала муки жінки, що розривалась між коханням та обов’язком.

      А на прем’єрі 1906-го у «Ла Скала» опери «Саломея» Ріхарда Штрауса Крушельницька сама виконала «жахливий і непристойний» «Танець семи серпанків», не скориставшись можливістю заміни професійною танцівницею і довівши цим, що не тільки спів – усе її єство гідне голови Іоанна.

      Польські критики, які в музичному театрі зазвичай обстоювали позиції драматичної майстерності, віддали всі лаври українській співачці: «Враження від гарного, дзвінкого і приємного голосу підсилюється на сцені витонченою манерою співу, досконалою артистичною грою, шляхетною поставою, сценічною зовнішністю і якоюсь особливою принадністю. Але вище цих якостей стоїть те, що співачка надзвичайно правдиво входить у настрій виконуваної ролі. Ця артистка завжди живе на сцені справжнім почуттям, і немає хвилини, коли б вона була байдужою», – писала «Gazeta Lwowska».

      «Вона приголомшує почуття слухачів, не вдаючись до заяложених ефектів театрального та співацького мистецтва. В кожному її слові відчувається не лише професійна співачка, а й досконала артистка, що завдяки природженому талантові й досвіду, набутому наполегливим навчанням, вміє з однаковою легкістю бути якогось вечора Галькою – дівчиною з простолюду, а назавтра – графинею, великосвітською дамою, що стримує себе у хвилину відчаю» («Kurier Warszawski»).

      «Tygodnik Polski» писав після перших виступів Крушельницької на варшавській сцені: «Такий голос, виразна вимова і висока музикальність – це великі достоїнства, що можуть бути всім для співачки. Але Крушельницька, крім цього, має ще дуже важливі сценічні переваги: вона не женеться за голосовими ефектами, а весь свій художній інтелект за допомогою засобів вокальної майстерності і динаміки співу гармонійно переливає у глибоко відчутий нею образ героїні. Це робить її ідеальною співачкою, бо вона однаково прекрасно і співає, і грає».

      Драматичний талант співачки відзначали також музикознавці. Зокрема, Міхал Бернацький у статті з промовистою назвою «Цінний здобуток нашої сцени» писав: «Опера «Сільська честь» засвідчила незвичайне драматичне обдарування артистки. Сантуцца Крушельницької була така правдива… Кожен її рух, погляд і вираз обличчя настільки психологічно вмотивовані. Весь твір був зрозумілий і відтворений артисткою так своєрідно, що ми без вагань назвемо створений нею образ ідеальним, тим більше, що спів був на такому ж високому рівні, як і прекрасна драматична гра».

      Кореспондент «Kurieru Porannego» висновує: «Акторський хист співачки дозволяє їй в кожній виставі так перевтілюватися у театральних героїв, що важко було б сказати, яка з партій їй найкраще вдається».

      Один