Соломія Крушельницька. Игорь Коляда

таким спокійним… Опера ця завжди зворушувала мене, коли я читав її біля фортепіано. В «La Scala» я бачив, як артисти і робітники сцени сердечно сприймали «Баттерфляй». Я бачив, що вони полюбили мою японочку так, як полюбив її я. А як же я її любив і як люблю! Коли писав музику, то бачив її перед собою – малу дівчинку, яка сидить на пагорбі, уся в чеканні…» – пригадував згодом композитор.

      І ось страшенний удар, тим більш жорстокий, що композитор, поглинутий любов’ю до образу ніжної японки, був абсолютно впевнений у перемозі.

      Через кілька років, пригадуючи той фатальний вечір, він напише: «Поразка вразила мене дуже глибоко, бо була несподівана. Але я підставив буревію чоло з твердим почуттям бунту. Я дуже любив оте моє створіння, щоб повірити в об’єктивність судилища, яке його так скривдило… Того вечора у мене вирвався крик протесту…

      Наступного дня відчував себе скаліченим і невимовно розгубленим. Може, я не оплакував би так мою трирічну працю, але сумно було бачити розвіяним отой поетичний сон, який я пестив із такою любов’ю… Ранком газетярі бігали під моїми вікнами біля «Ла Скала», викрикуючи: «Фіаско, маестро Пуччині!» Протягом двох тижнів я не хотів виходити з дому. Було соромно».

      «Опера не витримала проби… Джакомо Пуччині не зумів знайти відповідну форму ані відповідних вимірів і зловживає у ній тими ефектами, які вже були добре відомі…» – писав в одній із тогочасних газет найприхильніший до опери міланський музичний критик і значний авторитет – Джованні Позза.

      Дослідники називали багато причин невдачі: опера камерного плану, а публіка ждала баталій на сцені, великих хорових сцен, якийсь закручений сюжет.

      А тут сюжет був дуже простий, життєвий, невигаданий. Це правдива історія про кохання японської гейші до американського капітана. Вони одружуються за японським звичаєм, він її полишає, вона тим часом народжує сина, а він одружується з американкою… І коли дізнався, що у нього є син, вирішив його забрати. Вона не витримала цього, дитину віддала, а сама наклала на себе руки. Отакий сюжет. Це справді камерна опера, там монологи, діалоги, арії, дуети.

      І все-таки композитор вирішив довести, що він створив прекрасний твір. І вже через два дні після того страшного вечора береться за переробку опери. Свого лібретиста Луїджі Ілліку вже в лютому він повідомляє: «Дорогий Ілліко, гіркота і розчарування все ще пригнічують мене. Але це швидко мине. Усе міланське віроломство показало себе до решти… Якої помилки припустились! Досі не можу зрозуміти, як це сталося… Підлі свині, кретини без серця і почуттів…» І згодом: «Ось уже другий день я даю лад 2-му актові. Перший уже закінчено. І, безумовно, опера буде поставлена в Брешії наприкінці травня».

      «І все-таки я задоволений своєю роботою і люблю її ще більше, – писав з Мілана до приятеля Антоніо Бертолоччі. – Клянуся Богом – ця опера – найбільш емоційна і щира з усіх, які я написав. Вона ще змусить проковтнути жовчну слину тих, хто її