Мазепа. Історичні картини. Альфред Єнсен

спадає вода. Вони ще й сьогодні є перепоною для судноплавства. Винятком можуть бути хіба окремі невеликі човни, керовані досвідченими лоцманами. Це ті самі пороги, на які у свій час наткнулися наші шведські вікінги. Їм доводилося брати на плечі свої легкі човни й переносити їх берегом, щоб потім знову продовжувати шлях вниз по течії. Упродовж 70 кілометрів південніше Катеринослава простягнулися ці пороги, усього нараховується 11 порогів та 6 «загорож», менших порогів[9]. Відомі прадавні шведські назви семи із них: «Не спи!», «Острів-скала», «Гуркітливий», «Вічний водоспад», «Спадаюча хвиля», «Той, що сміється» та «Удар».

      Стефан Баторій

      Пороги. Початок ХХ століття

      Норовиста ріка служила природним захистом від ворожих нападів з боку моря, і тому саме за порогами спорудили запорізькі козаки своє майже неприступне гніздо. Цей укріплений табір називався Січчю (січ – галявина, просіка). Залежно від обставин табір переносився з одного острова на інший. Усього відомо вісім таких Січей, найважливішими з яких були Хортицька та Чортомлицька. Король Сігізмунд І[10] (помер у 1548 році) віддав козакам у «вічне володіння» землі навколо порогів по обидва боки Дніпра разом з валом, насипаним для оборони від татар і турків. Тут збиралися всі, хто «готовий був на тортури піти за християнський трон і не боявся скласти голову за віру християнську». Січ називали «козацькою матір’ю», а Великий Луг, степ на західному березі Дніпра, саме навпроти Хортиці, – «батьком». І коли султан спитав, скільки запорожців на Січі, відповідь звучала так: «За кожним кущем по козакові, у кожній балці по сотні».

      Дніпрові пороги. Карта кінця XIX – початку XX століття

      Реконструкція Чортомлицької січі

      Це своєрідне військове суспільство безнастанно поповнювалося за рахунок українського населення та вихідців інших націй, бо ж південно-східна Європа така велика, а Січ була відкритою для всіх, здатних носити зброю у руках, національна приналежність до уваги не бралася. Більшість прибульців була, звичайно, з України, але траплялося заблукати сюди й німцям, італійцям, французам, часом навіть англійцям. Першою умовою для вступу у цей військовий монаший орден було те, що новобранець мав бути «вільним», тобто не кріпаком, а також неодруженим[11], бо приводити на Січ жінку, матір чи сестру заборонялося під загрозою смерті. Усім належалося сповідувати православну віру, і якщо на Січі з’являвся католик, мусульманин, лютеранин чи жид, він повинен був вихреститися, прийняти православну віру. 1632 року було вирішено спровадити з Січі усіх католиків. Але ж ніхто у нікого й ніколи не питав про пашпорт, походження чи минуле, і дуже часто новоспечений запорожець прибирав собі якесь прізвисько, щоб надійно приховати своє справжнє ім’я. Та досить було комусь утомитися від цього дикого привілля, як він міг одразу ж без перешкод покинути Січ і податися світ за

9

Акад. Дм. Яворницький вважає, що порогів на Дніпрі було 9. За його означеннями, поріг – це камінна гряда, яка перегороджує річку од одного берега до другого, а забори – гряда, яка займає тільки частину річки – або з правого, або з лівого. Ці пороги називалися так: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовніговський, Будильський, Лишній, Вільний. Проте окремі пороги мали ще й Інші назви: Ненаситецький – Ненаситець (Ревучий), Вовніговський – Вовнизький, Будильський – Будило і т. д. За порогами починався край, який одержав назву Запоріжжя (див. кн. Яворницький Д. І. Дніпрові пороги. Дніпропетровськ: Промінь, 1989).

10

Сігізмунд (Жигмонт) І Старий (1467—1548), польський король і великий князь Литовський (1506— 1548).

11

Тут автор сам собі суперечить. Справді, приводити на Січ жінок не дозволялося, але на час перебування на Січі дружина козака могла бути просто вдома.