Мазепа. Історичні картини. Альфред Єнсен

у 1613 році

      В. Васнецов. Нестор Літописець (Володимирський собор, Київ)

      Михайло Грушевський

      Етнографічна територія, яку репрезентують малороси і яка в окремих випадках, як виняток, змушувала говорити про себе у контексті світової історії, простягається по обидва боки Дніпра і через неозорі степи тягнеться до північного узбережжя Чорного моря. Природними кордонами її є: на півночі – притоки Дніпра Прип’ять, Десна та Сейм; на заході – Карпати, Дністер, Сян та Буг[3]; на півдні – Чорне море і на сході – Дон. До України належать також менші мовні території на північно-східному узбережжі Криму, на Кавказі, між Доном та його притокою Маничем разом з Кубанню. Найпівнічнішими містами цієї поділеної поміж трьох держав території є Брест, Пінськ та Чернігів, найбільші міста на заході – Лемберг (Львів) та Холм (у руській Польщі); найпівденніше місто – Новоросійськ на східному узбережжі Чорного моря.

      Українські етнічні землі за Михайлом Грушевським

      Як уже згадувалося, християнське князівство, що утворилося навколо Києва наприкінці першого тисячоліття нашої ери, було по своїй суті українським. Це факт, який часто оминається у російських історіографічних писаннях. Духовна література, що поширилася з Візантії на придніпровські терени, була оригінальнішою, світлішою й свіжішою, ніж суха, похмура догматика, яку насаджувала Москва і яка залишила свою важку печать на давній російській літературі. Дух лицарства, що пронизує знамениту поему про похід князя Ігоря проти половців, був далеким і чужим Москві. Тож коли Петро І почав свою велетенську освітню роботу, йому було дуже непросто, бо серед його духовних попередників та соратників не знайшлося визначних знавців мов та релігії. Довелося запрошувати випускників, випестуваних школою та академією у Києві, щоб, використавши їхню українську душу, прокласти міст, по якому розвинута візантійська культура змогла б вступити до все ще варварського великоруського царства.

      Карта Східної Європи француза Гійома Деліля 1723 року. Наддніпрянщина і Південна Білорусь позначені як PETITE RUSSIE (Мала Русь). Ця назва пересікається в районі Наддніпрянщини з іншою, що простягається до Слобожанщини: UKRAINE OU PAYS DES COSAQUES (Україна або Країна козаків)

      Та не порятували українців їхні заслуги в царині культури. Коли на початку ХІІI століття татари з Азії вторглися у східну Європу, Україна стала першою жертвою страшних руйнацій, що завершилися знищенням Києва у 1240 році. А географічне положення і слабкість певних ділянок кордону дуже утруднювали відродження нової української держави, хоча самі українці – більшою мірою, ніж інші слов’яни – надавалися до цілеспрямованого політичного державоутворення. Більша частина України попала у залежність від Литви, і лише князям Галицько-Волинського князівства вдавалося ще деякий час протистояти процесам занепаду. Завдяки персональній унії Польщі та Литви (1386) поляки здобули перевагу на Україні, а після Люблінської унії (1569) панування Польщі

3

Автор помиляється. Західні межі розселення українського народу на початку XX ст. сягали ріки Попрад у Словаччині і майже досягали р. Вісли в Польщі, Етнографічні території включали Пряшівщину (Словаччина), Лемківщину, Надсяння, Холмщину і Підляшшя. Окрім того, автор нічого не каже про сучасне Закарпаття – південний захід українських етнографічних територій з другого боку Карпат.