Доки світло не згасне назавжди. Максим Кидрук

знову принишкла.

      Вони просиділи, обіймаючись, аж поки Рута не сказала, що її хилить на сон. Аміна, якось невпевнено побажавши доньці на добраніч, підвелася. Коли мати, зупинившись на порозі кімнати, озирнулася, Рута пошепки попросила її нічого не розповідати батькові. Аміна вимучено посміхнулася – звісно, вона не розповідатиме, – а тоді переступила через поріг і, кинувши щось на кшталт «поговоримо завтра», безшумно причинила за собою двері.

      Рута роздяглася, розстелила постіль і погасила світло. Поговоримо завтра. Про що їм іще говорити? Вона не змінить свого рішення. Вона робитиме аборт. Кілька хвилин дівчина прокручувала в голові розмову та зрештою почала думати, що материну понуру безмовність треба пов’язувати не так із жалем, як із болісним розчаруванням. Почуваючись нікчемою від того, що не виправдала сподівань матері, Рута сховала лице в подушку та проплакала до півночі.

      14

      And strange as it soundsDeath knows no bounds.

Iron Maiden, «The Legacy», 200610

      Уранці понеділка, 20 травня, Рута Статник вийшла з дому з твердим наміром відвідати школу. Щось спонукало її вдавати, ніби вчора нічого не сталося, а в її житті досі все як завжди. Наче, не думаючи про вагітність, вона могла й почуватися не вагітною.

      Зазвичай дорога до школи займала не більше як п’ять хвилин – треба було перескочити на інший бік Грушевського й трохи спуститися вулицею, – та цього разу лише до пішохідного переходу Рута пленталася майже десять. За крок від «зебри» дівчина спинилася. Перед очима досі маячіло засмучене обличчя матері (за сніданком вони не обмінялися жодним словом), у свідомості мерехтіли фрагменти Лариних фраз (дещо розмиті, неначе вона вчитувалася в них на швидкості), і понад усім цим сяяла холодними вогнями особливо дошкульна думка, що засіла в мозку відразу після пробудження, коли Рута почула, як її батько, гучно сякаючись і спльовуючи, приймає душ: якби не сварка з ним, вона б не поїхала з Ларою, не напивалася б, а отже, нічого цього не було б. Сонце піднялося достатньо високо, та поки що не пекло, і Рута, підставивши обличчя м’яким променям, уявила, як це – сидіти на уроці, коли голову переповнює все це лайно, а живіт розпирає від газів.

      Перехняблена маршрутка загальмувала, пропускаючи її, тож Рута мусила ступити на перехід. Вона на ходу дістала смартфон і проглянула розклад уроків на сьогодні: біологія, українська література, фізика, українська мова, дві алгебри й історія України. На алгебру та фізику начхати, зате з укрмовою й укрліт складніше. У четвер ЗНО з української, і дівчина розуміла, що їй не зайве послухати, що розказуватиме Ада Романівна. Втім, опинившись на іншому боці вулиці, Рута впевнилась, що не висидить за партою навіть хвилини. Від самої лише думки про апострофи, відокремлені означення та граматичні помилки голову немовби електричними розрядами прошивало. Тож замість повернути праворуч і попрямувати до шкільного подвір’я дівчина попростувала вперед вулицею Орлова. Вона вставила у вуха навушники і, проминаючи шкільний стадіон, пришвидшила крок, аби

10І хай як дивно це звучить,Смерть не має меж.– Iron Maiden, пісня «Спадок», 2006 (англ.).