Шляхами і стежками життя. Наталена Королева

джерелом радості. Вся “магія” в тому, щоб сум перелити не в сльози, але в атрамент!»

      І вселив поет в уяву Наталени мрію про пошуки чогось ідеального, не дійсного, а легендарного, міфічного – запалив поривання віднайти «володіння попа Івана». Таємничої та ідеальної країни, де нема кривди, нерівності, несправедливості, навіть – смерті.

      Цим дивовижним краєм для Естрельїти виявились українські Карпати, де є гора Піп Іван, а під нею річка Тиса, і звідки прибула до Севільї молода дівчина-циганка в сорочці «з вишиваними червоно-чорною заполоччю хрестами на раменах» на ймення Марічка, з якою Наталена заговорила українською мовою.

      Хтозна, можливо, цей випадково почутий у Севільї український спів і розмови з дівчиною з України, яка також, як і стара циганка Аврора, напророкувала Наталені невпинне мандрування світами, ще дужче прихилив її до того краю, в якому вона провела перші роки свого життя і де проживав її батько.

      Португальський поет Еугеніо де Кастро відчув із першого погляду, що сум Нати-Наталени спричинений тугою за чистим, високого духовного наповнення коханням, невимовним пориванням до чогось незвіданого, таємничого, піднесеного над щоденністю, відкритого до поєднання споріднених прагненням досягти ідеалу душ.

      І знову доля милосердно обдаровує Естрельїту новим сердечним випробуванням – зустріччю з юним королем Іспанії Альфонсо ХІІІ, а отже – поновленням зародженої в дитинстві дружби та нестримним пориванням відкритися одне одному своїми почуттями, які переповнювали їхні серця. Та деспотична правителька Іспанії, мати короля Альфонсо ХІІІ донья Марія-Крістіна, дізнавшись про їхню дружбу і кохання, звеліла Естрельїті або вступити до монастиря кармеліток (і цим навіки замурувати себе на повне відчуження від світу), або назавжди покинути дорогу її серцю Іспанію. Дядечко Еугеніо, обурений цим зухвалим ультиматумом тиранки-австріячки, радить небозі полишити батьківщину з власної волі. На знак протесту дон Еугеніо також разом із Естрельїтою покидає Іспанію.

      Далі Париж, поривання бути серед тих, хто живе зі своєї праці, прийняття найскромнішого зі своїх наймень – Кармен Фернандес, переїзд до Неаполя – поближче до Помпеїв, до середовища археологів, художників, письменників, відновлення знайомства, яке відбулося ще в Петербурзі, з винятково популярним маестро співу («Мікельанджело співу» – так називала Італія свого улюбленця) Маттіа Баттістіні.

      Нагадав славетний Баттістіні про їхню зустріч у Петербурзі, про своє захоплення її голосом і подивування тим, що Естрельїта не пішла тоді на оперну сцену, а обрала сцену драматичного театру. Пам’ятав співак і те, що колись йому сказала Естрельїта, вивчаючи партитуру опери «Ернані». А тоді юна іспанка призналася, що їй подобається співати «для себе», витворюючи в своїй уяві зовсім інші образи, ніж ті, які «живуть» в опері.

      «І тоді я сказав вам, – продовжував згадувати Маттіа Баттістіні, – що ви