Казка про поросятка Робінзона. Беатрис Поттер

ризикнути… – почала тітонька Роха.

      – Ризикнути відправити Робінзона по стежці до Стімута? – закінчила тітонька Брьоха.

      – Куві, куві, куві! – відгукнувся Робінзон.

      – Мені б не дуже хотілося посилати його одного, хоча за розмірами він якраз підходить.

      – Куві, куві, куві! – відгукнувся Робінзон.

      – А тут нічого іншого й не поробиш, – підсумувала тітонька Роха.

      Отож Робінзона посадили у ванну й помили останнім шматком мила. Його пошкребли, витерли й причепурили, так що він виблискував, як нове пенні. Потім на нього одягли блакитну блузу та панталони й наказали йти на базар у Стімуті із великим кошиком для покупок.

      У кошика поклали дві дюжини яєць, букет нарцисів, дві головки цвітної капусти весняного урожаю, також там був і обід для Робінзона з кількох бутербродів із повидлом. Яйця, і квіти, і городину він мав продати на базарі, а додому принести різні товари з магазинів.

      – І дивися ж будь обережним у Стімуті, небоже Робінзоне. Остерігайся рушничного пороху, і корабельних коків, і фургонів для перевезення меблів, і ковбас, і взуття, і кораблів, і сургучу. Пам’ятай, що треба купити синьку, мило, шерстяних ниток для штопання – і що там ми ще хотіли? – сказала тітонька Роха.

      – Шерстяні нитки, мило, синька, дріжджі – що ми ще хотіли? – сказала тітонька Брьоха.

      – Куві, куві, куві! – відповів Робінзон.

      – Синька, мило, дріжджі, шерстяні нитки для штопання, насіння капусти – це п’ять, а ще мало бути щось шосте. Було ж покупок на дві більше, ніж чотири, бо на кутках його носовичка якраз забракло місця для двох вузлів на пам’ять. Шість покупок мало б бути…

      – Я згадала! – вигукнула тітонька Роха. – Це був чай! Чай, синька, мило, нитки для штопання, дріжджі, насіння капусти. Більшість з цього ти зможеш купити в крамниці містера Мамбі. Поясни йому про візок, Робінзоне, скажи йому, що ми привеземо випрану білизну і побільше городини наступного тижня.

      – Куві, куві, куві! – відповів Робінзон, вирушаючи в путь із великим кошиком.

      Тітонька Роха і тітонька Брьоха стояли на порозі. Вони дивилися, аж поки він не пропав із виду, пройшовши униз по полю й благополучно перебравшись через перший із численних перелазів. Коли вони повернулися до своєї роботи по господарству, то розмовляли одна з одною грубо й роздратовано, бо на душі в них було неспокійно за Робінзона.

      – Краще б ми його нікуди не відпускали. Це все ти зі своєю дурною синькою! – проказала тітонька Роха.

      – Ну так, справді! Синька! Це все твої шерстяні нитки і яйця! – рохнула у відповідь тітонька Брьоха. – Ти краще піди спитай візника і його ослячу упряжку, чому він не міг перекинутися в канаву вже після базарного дня?

      Глава III

      Дорога до Стімута була неблизькою, навіть якщо йти через поля. Але стежка весь час збігала вниз, тож Робінзон не сумував. Він виспівував свою коротеньку пісеньку, радіючи погожому ранкові і повискуючи: – «Куві, куві, куві!» Жайворонки теж співали високо над головою.