Феноменологія духу. Георг Гегель

запитання, як «Коли народився Цезар?», «Скільки сажнів в одному стадії?» й т. ін., слід давати пряму відповідь, так само як є безперечно точним, що в прямокутному трикутнику квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів обох катетів. Але природа оцих так званих істин відрізняється від природи філософських істин.

      Що стосується історичних істин, – щоб уже коротко згадати і їх, – то, якщо вважати їх за суто історичні, можна дуже легко припустити, що вони пов’язані з якимсь одиничним існуванням, випадковими та довільними аспектами змісту, визначеннями, які не є необхідними. Навіть такі голі істини, як у згаданих прикладах, не позбавлені руху самоусвідомлення. Щоб пізнати будь-яку з цих істин, слід багато порівнювати, звертатися до книжок або провадити дослідження якимсь іншим способом. Навіть при безпосередньому спогляданні знання цих істин лише тоді вважатимуть за таке, що має реальну вартість, коли знатимуть і їхні причини, хоча, власне, нас начебто має цікавити тільки голий результат.

      Що стосується математичних істин, то було б ще менше підстав вважати за геометра того, хто знає теорему Евкліда напам’ять [auswendig, «зовнішньо»], проте не знає її доказів, не знає її, якщо можна так висловитися задля контрасту, внутрішньо [invendig]. Так само й тоді, коли хтось, вимірявши багато прямокутних трикутників, здобуде знання, що їхні сторони пов’язані всім відомим способом, ми вважатимемо таке знання за незадовільне. Докази, попри свою необхідність у математичному пізнанні, не мають значення і природи, властивих якомусь моментові самого результату, а радше минають і зникають у результаті. Щоправда, теорема як результат – це те, що вважають за істину. Але ця слушна обставина пов’язана не з її змістом, а тільки з відносинами з суб’єктом. Процес математичного доведення не належить об’єктові, а є дією, що відбувається за межами предмета [Sache], який розглядають. Отже, природа прямокутного трикутника не розкладається так, як подано в математичній конструкції, необхідній для доведення твердження, що виражає відносини його частин; увесь процес здобування результату – це шляхи і засоби пізнання.

      Навіть у філософському пізнанні становлення існування як існування відрізняється від становлення сутності, або внутрішньої природи предмета. Проте філософське пізнання містить, по-перше, обидва види становлення, натомість математичне – лише становлення існування, тобто буття природи предмета в пізнанні як такому. По-друге, філософське пізнання об’єднує ці обидва окремі рухи. Внутрішнє постання або становлення субстанції – це неперервний перехід у зовнішнє, або в існування, буття для іншого, і навпаки, становлення існування – це повернення до сутності. Отже, цей рух – подвійний процес, становлення цілого, тож кожен процес водночас утверджує другий, і тому кожен процес містить у собі їх обидва як свої два аспекти; разом вони становлять ціле завдяки тому, що самі себе розпускають і стають його моментами.

      У