Ліна Костенко. Олег Кудрин

повінь прибувала по інерції

                                    і заливала всі комунікації.

                                    Гойдалися причали і привози.

                                    Світилися кіоски, мов кіотики.

                                    А повінь заливала верболози

                                    по саме небо і по самі котики.

                                    О, як було нам весело, як весело!

                                    Жили ми на горищах і терасах.

                                    Усе махало крилами і веслами,

                                    і кози скубли сіно на баркасах31.

      «О, як було нам весело, як весело!» Легко і весело. Дружби, дражнилки, сварки, бійки. Перше освідчення – коли красень Женя і товстий Юра, що сиділи на задній парті прислали спільну записку: «Ліно, ми тебе любимо!» І дитяча мрія про політ. Одного разу вона обернулася стрибком із великої вишки: так, як це робили досвідчені стрибуни-плавці, склавши руки перед собою. Того разу Ліна мало не потонула, вже і різнокольорові кола перед очима попливли. Але нічого, обійшлося – випірнула.

      Іншим разом мрія про політ поєдналась із пропагованими можливостями техніки – літаки, парашути. Стрибок із парашутом? Чом же не спробувати! Ліна взяла стару мамину парасольку. Але одразу зрозуміла, що вигляд у неї неправильний – чорний. А парашути, як усім відомо, білі! Тоді обідрала непотрібну чорну тканину і обшила каркас білим простирадлом. Тепер порядок. Забралася на горище і стрибнула вниз… Забилася, звичайно, сильно. Але не плакала. Адже бабуся вчила, що прийде дід Ревило, сховає в торбу та понесе.

      Так Ліна, бешкетниця і читачка, все росла, росла…

                                    І на човнах, залитими кварталами,

                                    коли ми поверталися зі школи,

                                    дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами

                                    балкончиків причалені гондоли.

                                    І слухав місяць золотистим вухом

                                    страшні легенди про князів і ханів.

                                    І пропливав старий рибалка Трухан.

                                    Труханів острів… острів Тугорханів…32

      (Так, згідно з легендами, у острова була давня історія. За однією з версій, назва його – від половецького хана Тугорхана (Тугоркана). Начебто тут наприкінці XI століття була резиденція його дочки – дружини київського князя Святополка Ізяславича.)

      Але це літній пейзаж острова. А ось вам зимовий:

                                Труханів острів. Крига, крига, крига.

                                Напровесні дрейфуючий Дніпро.

                                Дитячий спорт – хто

31

Костенко Ліна. Вибране. К.: Дніпро, 1989. С. 71.

32

Там само.