Темна вежа. Стивен Кинг

Жоден з них не всміхнувся. Юк, що сидів біля Джейкових ніг, усміхався за них обох.

      – Хайл, Джейку, – промовив Роланд.

      – Хайл, батьку.

      – Ти бажаєш так мене звати?

      Джейк кивнув.

      – Так, якщо можна.

      – Більшої радості для мене й бути не може, – сказав Роланд і повільно, наче людина, яка робить щось геть незвичне, простягнув руки.

      Серйозно дивлячись на нього знизу вгору, не відриваючи свого погляду від Роландового обличчя, хлопчик Джейк наблизився до нього впритул і чекав, поки ті вбивчі руки зімкнуться на його спині. Він би ніколи не наважився сказати, як довго він про це мріяв.

      А тим часом Сюзанна вкривала обличчя Едді поцілунками.

      – Вони мало не схопили Джейка, – розповідала вона. – Я сиділа на своєму боці дверей… і така була змучена, що закуняла. А він, мабуть, разів зо три-чотири мене кликав, поки я не…

      Пізніше він вислухає її розповідь, кожне слово, до самого кінця. Пізніше в них буде час на розмови. Але наразі він притулив руку до її грудей – до лівої груді, щоб відчути сильне рівне биття її серця, – й обірвав потік слів поцілунком.

      А Джейк мовчав. Він стояв, повернувши голову, притулившись щокою до Роландових грудей. Його очі були заплющені. Він вдихав запах дощу, пилу й крові зі стрільцевої сорочки. Думав про своїх батьків, яких втратив назавше, про свого друга Бенні, тепер уже небіжчика, про панотця, якого врешті-решт наздогнали всі ті, від кого він так довго тікав. Чоловік, якого він обіймав, уже якось зрадив його заради Вежі, дозволив йому впасти, і Джейк не був певен, що це більше не повториться. Безперечно, попереду в них був ще довжелезний шлях, і важкою буде кожна миля. Та все одно – тієї миті він тішився. Його розум утихомирився, і в зболеній душі запанував спокій. Достатньо було просто обіймати і відчувати обійми.

      Вистачало й того, щоб просто стояти з заплющеними очима й думати: «До мене прийшов мій батько».

      Частина друга

      Блакитний рай Девар-Тої

      

      Девар-Тете

Один

      Четверо мандрівників (чи п’ятеро – якщо рахувати Юка з Серединного світу), возз’єднані, стояли тепер у ногах Міїного ліжка, дивлячись на те, що лишилося від Сюзанниної твім, її близнючки. І якби не одяг, за яким вгадувалися певні обриси небіжчиці, ніхто з них не зміг би сказати напевне, що то таке. Навіть у волоссі на розколотій Міїній голові не було нічого людського: його легко можна було прийняти за винятково величезний жмут пилюки.

      Роланд дивився на обличчя, риси якого вже стиралися, думаючи про те, як мало лишилося від жінки, чия одержимість – дитятко, дитятко, завжди лише дитятко, – мало не поклала край їхньому походу. А без них хто лишився б протистояти Багряному Королю та його диявольськи розумному радникові? Джон Каллем, Аарон Діпно та Мозер Карвер. Троє чоловіків, і одного з них точила чорнорота хвороба, яку Едді називав канцером.

      «Як багато ти накоїла, – подумав він, роздивляючись запорошене напіврозпале