Темна вежа. Стивен Кинг

Читать онлайн.
Название Темна вежа
Автор произведения Стивен Кинг
Жанр Героическая фантастика
Серия Темна вежа
Издательство Героическая фантастика
Год выпуска 0
isbn 9786171273108



Скачать книгу

буде, але краще, щоб ви самі це озвучили. – З задньої кишені штанів він витяг потертого нотатника зі словами «Мід Мемо» на зеленій обкладинці. Прогортавши більшу його частину, знайшов вільний аркуш, в нагрудній кишені виловив олівця, лизнув кінчик (Едді насилу втримався, щоб не здригнутися) і підвів на них погляд, сповнений очікування, ніби новоспечений старшокласник.

      – А тепер, дорогенькі, розказуйте дядькові Джону все до кінця, – сказав він.

П’ять

      Цього разу розповідав здебільшого Роланд. І хоча повідомити він мав менше, ніж Едді, його оповідь усе одно тривала півгодини, бо говорив він, ретельно добираючи вирази і раз у раз позираючи на Едді в пошуках належних слів. Раніше Едді вже бачив убивцю й дипломата, що уживалися в Роланді з Ґілеаду, але тепер мав змогу роздивитися ще одну стрільцеву іпостась – посланця, який не хотів схибити у жодному слові своєї промови. А буря надворі все ніяк не розгоралася і не рушала далі.

      Нарешті стрілець замовк і сів. У м’якому жовтому сяянні свічок його обличчя здавалося водночас дуже старим і напрочуд привабливим. Дивлячись на нього, Едді вперше запідозрив, що зі стрільцем щось негаразд і це серйозніше, ніж «сухий крутій», як назвала його Розаліта Муньйос. Роланд схуд, темні кола під очима шепотіли про хворобу. Він одним ковтком вихилив цілу склянку червоного чаю і спитав:

      – Ти розумієш усе, що я тобі розповів?

      – Угу. – Лише це, не більше.

      – Дуже добре розумієш? – не вгавав Роланд. – Питань немає?

      – Навряд чи.

      – Тоді перекажи нам усе, що почув.

      Джон списав маленькими карлючками дві сторінки свого нотатника і зараз гортав їх, сам до себе киваючи. Потім щось буркнув і запхав нотатника назад до кишені штанів. «Він, може, й провінціал, але далеко не дурний, – подумав Едді. – А нам не просто поталанило, що ми його зустріли. То наше ка перебувало в доброму гуморі».

      – Поїхати в Нью-Йорк, – почав Джон. – Знайти цього Аарона Діпно. Не допускати, щоб про все дізнався його друзяка. Переконати Діпно, що турбота про троянду на тому пустищі – це мало не найважливіша робота в світі.

      – «Мало не» можна й опустити, – зауважив Едді.

      Джон кивнув, неначе йшлося про щось очевидне. Він узяв аркуш паперу з мальованим бобром угорі та вклав його до свого пухкого гаманця. Передати йому купчу виявилося для Едді Діна одним з найтяжчих випробувань відтоді, як його засмоктало крізь незнайдені двері до Іст-Стоунгема, та настільки, що він мало не вихопив аркуш із рук доглядача, поки той ще не сховав його в свій старий потертий «Лорд Бакстон». Здається, він починав краще розуміти Кельвіна Тауера.

      – Отже, якщо ви, хлопці, тепер володієте пустищем, то вам належить і троянда, – підсумував Джон.

      Троянда належить корпорації «Тет», – уточнив Едді. – Корпорації, в якій ти скоро обійматимеш посаду виконавчого віце-президента.

      Та очевидячки, перспектива такого стрімкого кар’єрного злету не вразила Джона Каллема.

      – Діпно має скласти документи про злиття і легалізацію корпорації «Тет», – сказав він. – Потім ми йдемо до