Мій друг Франц Йосиф. Петро Лущик

Карл Людвіг. – Якщо він вирішив, що ти впораєшся, значить, так і буде. Що ти маєш намір робити?

      – Завтра бургомістр представить мені план зустрічі вашого брата, – почав я, але ерцгерцог перебив мене.

      – Нікудишній план, як на мене! – мовив він.

      – Виправимо! – пообіцяв я. – А до того часу я хотів би мати списки представників різних громад міста.

      – Їх доставлять до твого помешкання.

      – Я зупинився…

      – Я знаю, де ти зупинився! Невже ти гадаєш, що за два роки перебування у цьому місті я не завівся потрібними знайомствами?

      – Тоді у мене до вас іще одне прохання!

      – Уважно слухаю! – з готовністю сказав Карл Людвіг.

      – Мені потрібен офіцер кримінальної поліції, який може допомогти у цій справі.

      – Будь-який?

      – Ви правильно розумієте: не будь-який. Можливо, не надто балуваний магістратом.

      Карл Людвіг хитро примружився.

      – Тобто такий, хто має власну думку? – припустив він.

      – Ви напрочуд здогадливі, ваша імператорська величносте!

      – Є у мене такий! Щоправда, у нього є одна особливість.

      – Прошу?

      – Саме через цю особливість він не у ласці у бургомістра. Свого часу він близько приятелював з єпископом Яхимовичем.

      – Не розумію, – признався я. – Хто такий Яхимович?

      – Колишній голова забороненої Руської ради.

      Я почав розуміти стурбованість ерцгерцога.

      – Тобто він русин? Чи то пак українець? – запитав я.

      – Вірно. Це тебе не лякає?

      Я знизав плечами.

      – Аніскільки! Прошу врахувати, що я сам наполовину русин, хоч вважаю себе австрійцем. От тільки…

      – Що?

      – Якщо виявиться, що до замаху на цісаря причетні його співвітчизники, чи не стане це на заваді чесному розслідуванню?

      – Заспокойся! Для пана Людковича насамперед важлива справа, а вже потім кровні зв’язки.

      – Тоді я хотів би з ним зустрітися! – вирішив я.

      – Немає нічого неможливого! Сьогодні ввечері у театрі Скарбека[6] ставлять «Ілюзію життя». Ця драма користується успіхом ще від часу прем’єри. Хочу відзначити, що тут ставлять недурні вистави.

      – Дякую за запрошення, ваша імператорська величносте, але боюся, що сьогодні я неспроможний оцінити навіть найвишуканіший виступ. Надто стомився у дорозі.

      – Розумію, – з готовністю відказав Карл Людвіг. – Тоді запрошую на завтра. Йтиме не «Ілюзія», лише «Шлюби панські», але і там закручена інтрига. До речі, актриси у театрі нічогенькі!

      І хитро подивився на мене. Мене це розсмішило. Я підвівся.

      – Здаюсь, ваша величносте! Дозвольте відкланятися, щоб встигнути привести себе до ладу.

      Ми домовилися, що ерцгерцог заїде за мною о сьомій, а перед тим домовиться з поки що незнайомим мені офіцером кримінальної поліції.

      Коли я виходив з будинку на вулиці Нижні Вали, Конрад

6

 Театр імені Марії Заньковецької.