Книга джунглів. Редьярд Киплинг

де ти, Маленький Брате! Ходи-но сюди!

      – У моїй голові гуде, наче там оселився бджолиний рій, – похмуро пролунало згори.

      Мауглі зіслизнув із дерева й гнівно вигукнув:

      – Я повернувся тільки заради Багіри, а не задля тебе, гладкий старий Балу.

      – Мені байдуже, – ображено стенув плечима ведмідь. – Тоді скажи Заповітні Слова Джунглів, яких я навчав тебе сьогодні.

      – Слова якого народу? – набундючившись, уточнив Мауглі, щоби продемонструвати Багірі свою вченість. – У джунглях багато говірок, я знаю їх усі.

      – То коли ти такий знаменитий учений, промов-бо Слово Народу Мисливців.

      – Ми з тобою однієї крові, ти і я! – вигукнув Мауглі, наслідуючи ведмедя, як це роблять усі мисливці.

      – Чудово. А тепер – Слово Птахів.

      Мауглі повторив ту саму фразу, свиснувши, наче яструб.

      – А зараз Слово Зміїного Народу, – попрохала Багіра.

      Відповіддю було люте шипіння і сміх – Мауглі почав плескати в долоні й стрибнув на спину Багірі. Зручненько влаштувавшись, він корчив кумедні гримаси ведмедеві, гамселячи п’ятами по лискучих боках Багіри.

      – Стусан був доречним, – лагідно пробуркотів Балу, з гордістю плескаючи себе по пухнастому череві. – Колись ти, Жабенятко, ще згадаєш мене… Тепер тобі нікого боятися!

      – Окрім його власного племені, – провуркотіла Багіра. – Але побережи мої ребра, Маленький Брате. Що за гопак у мене на спині?

      – Я матиму власну Зграю! – Мауглі захоплено пустував на спині пантери. – Ми стрибатимемо з гілки на гілку й кидатимемо багнюку в старого Балу…

      – Це що за нове безумство? – скривилася Багіра.

      – Вони мені обіцяли…

      Величезна ведмежа лапа скинула нахабне хлоп’я на землю.

      – Мауглі, – розсердився Балу, – ти спілкувався з бандар-логами[1], Мавпячим Народом?

      Багіра дивилася гостро, її очі були схожі на камені яшми.

      – Ти знаєшся із сірими мавпами? З народом, який не шанує Закону й харчується всіляким непотребом? Яка ганьба!

      – Вони пожаліли мене, коли Балу наставив мені синців, – ледь не плачучи, відповів Мауглі. – Навіть спустилися на землю. Ніхто, крім них, мене не пожалів!

      – Мавпячі жалощі… – чмихнув ведмідь. – І що було далі?

      – Вони мене смачно нагодували. Віднесли на верхівку дерева і сказали, що я для них єдинокровний брат… тільки безхвостий. І що невдовзі я стану їхнім ватагом.

      – У мавп немає ватажка, – сказала Багіра. – Усе це брехня. Вони постійно брешуть.

      – Ну то й що? – не вгамовувався Мауглі. – Бандар-логи ходять, як і я, на двох ногах. Граються цілий день… Я хотів би піти до них…

      – Послухай мене, людська дитино! – Балу рвучко підняв Мауглі з землі; його голос загуркотів, наче грім спекотної ночі: – Я навчив тебе Закону Джунглів, який не стосується Мавпячого Народу. Цей народ поза Законом. Вони не мають своєї мови, лише поцуплені слова,

1

Бандар-логи – мавпи. Мовою гінді Bandar – «мавпа», а log – «народ».