Курячий бульйон для душі. Эми Ньюмарк

не знав, до якої міри зловживання я дійшла. Я заперечувала свою проблему – перед ним, перед собою, перед усіма, хто намагався допитатися про мою потребу передозувати ліки.

      Я була переконана, що залежності в мене немає. Ті, хто із залежністю, колються, ховаються по підвалах та закапелках. Вони не працюють. Це все здебільшого жорстокі злодії, вони обкрадають свої сім’ї заради кайфу. У мене є робота, чоловік, я вчасно сплачую за житло. Вживаю я лише легальні препарати, які мені прописали лікарі. Я не наркоманка – пихато запевняла я саму себе!

      Я навчилася вести ретельні записи про кожну аптеку та про всіх лікарів, до яких ходила, скрупульозно чергуючи свої візити, щоб не викликати ні в кого підозри. Проте, хай якою розумною я себе вважала, всіх не надуриш. Багато лікарів відмовилося подовжувати мої рецепти, або зневажливо виписували дві-три пігулки, просто щоб відкараскатися від мене, застерігаючи, щоб я не надумала повертатися. Не спиняючись, я добирала колір чорнила, дописувала нуль до загальної кількості, підробляла рецепти.

      Я дедалі більше потурала своїй залежності. Спина вже вилікувалася. Тож пошуки нових доз ускладнились. У мене дуже сильно впав поріг відчуття будь-якого фізичного дискомфорту. Я не могла пригадати, звідки на моєму тілі з’являлися синці. Я обпеклася біля плити та не помічала цього, поки не виник пухир. Удома зростала напруга, але мені було байдуже. Я переймалася лише наступною дозою кайфу. Чоловік благав мене прийняти допомогу, запевняв мене у своєму коханні, зберігав мені вірність, але я й надалі задовольняла свою залежність.

      Якось, на вихідних, він пішов до боулінгу зі своїми друзями, а я відпочивала вдома. Я щойно поповнила новий рецепт, отож на душі панували мир і спокій. Я вирішила трохи поніжитися в розкішній ванні.

      Поставила свічки на край ванни. Коли я почала їх запалювати, від сірника відскочила іскра. Жах! Усю мою руку охопило полум’я. Воно зникло за мить, не лишивши жодного сліду.

      Я остовпіло дивилася на бездоганно чисте передпліччя. Можна було лише припустити, що всі речовини, які я приймала, почали просотуватися на поверхню шкіри крізь пори, і це викликало таку страхітливу реакцію.

      Я гепнулася на підлогу. Мене тіпало. По щоці на губу сповзла сльоза. Злизнувши її, я збагнула, що не відчуваю смаку.

      – Вона ж має бути солоною, – прошепотіла я. – Сльози мають бути солоними.

      Я підвелася та подивилася на себе у дзеркало. Волосся звисало мертвими брудними пасмами. Вже кілька місяців я не робила зачіски. Зіниці розширилися. Набрякла масна шкіра набула сірого відтінку. Із дзеркала на мене дивилася жінка, яка вмирала. Це була мить розплати.

      – То ти наркоманка! – сказала я своєму віддзеркаленню. І коли я це промовила, мені полегшало.

      Я обійшла всю оселю, мов той робот, що дістав одне чітке завдання. З усіх своїх численних схованок я витягала пігулки. Схопила слоїчок, який щойно купила. Попрямувала до ванної. Я викинула все в унітаз,