Шлях королів. Брендон Сандерсон

його обличчя метав блискавиці, мов небо у великобурю. З землі довкола нього – немов бульбашки з гейзера – здіймалися спрени гніву, схожі на невеличкі калюжки киплячої крові. Далінар і Садеас, які об’єдналися, – зміст такого послання був прозорим і недвозначним. «Ага… так ось чому вони запросили його на полювання, – збагнув Адолін, – щоби зманіпулювати ним».

      – Гадаєш, це спрацює? – запитав Далінар.

      – Упевнений, що так, – відказав Садеас. – Вама швидко стає поступливим, якщо притиснути його до стіни: він зрозуміє, що краще користуватися Душезаклиначами, ніж витрачати цілий статок, щоби протягнути лінію постачання аж із Алеткару.

      – Можливо, нам варто повідомити короля про такий стан речей, – мовив Далінар, кидаючи погляд на монарха, котрий стояв у павільйоні, не відаючи про те, що сталося.

      Садеас зітхнув:

      – Я намагався, проте йому бракує тями для такої роботи. Дай йому спокій, Далінаре, нехай займається своїми справами. У нього на умі великі ідеали справедливості, в ім’я яких він скаче в бій із батьковими ворогами, високо здійнявши меча.

      – Здається, останнім часом його менше турбують паршенді, а більше вбивці, які скрадаються в нічній темряві, – сказав Далінар. – Хлопцева зацикленість непокоїть мене. Я не розумію, звідки вона береться.

      Садеас засміявся:

      – Далінаре, ти серйозно?

      – Я завжди серйозний.

      – Знаю, знаю. Але ж ти не можеш не бачити, звідки в його параної ростуть ноги!

      – З того, як убили його батька?

      – З того, як поводиться з ним дядько! Тисяча охоронців? Зупинки на кожнісінькому плато, щоб солдати мали час «убезпечити» наступне? Далінаре, ну чесне слово…

      – Обережність не буває зайвою.

      – Таку обережність інші називають параноєю.

      – Кодекс…

      – Кодекс – це добірка ідеалістичної маячні, – перебив його Садеас, – вигаданої поетами, щоб описати, яким, на їхню думку, мав би бути цей світ.

      – Ґавілар вірив у ці ідеї.

      – То й поглянь, де він через них опинився.

      – А де був ти, Садеасе, коли він боронив своє життя?

      Той примружив очі:

      – Ми що, знову будемо пережовувати минуле? Мов колишні коханці, які випадково зустрілися на бенкеті?

      Далінар мовчав. Адолін уже вкотре був спантеличений природою їхніх стосунків. Шпильки були невдавані: досить було лишень глянути в їхні очі, щоби зрозуміти: вони заледве терпіли один одного.

      Та водночас ось вони, полюбуйтеся, – не інакше як розробляють і втілюють у життя спільний план, в якому ще одному великому князю відведена роль маріонетки.

      – Я захищатиму хлопця по-своєму, – сказав Садеас, – а ти чини, як знаєш. Але не жалійся мені на його одержимість, коли сам же й наполягаєш, щоби він і спати лягав у формі – просто, знаєте, на випадок того, якщо раптом паршенді, усупереч здоровому глузду й попри відсутність прецедентів, вирішать напасти на військові табори. І справді – «звідки вона береться»?

      – Ходімо, Адоліне, – сказав Далінар, повертаючись, щоби податися геть.

      – Далінаре, –