Адвокат диявола. Эндрю Найдерман

з чимось подібним?

      – Ні, ніколи. Саме тому це викликало такий шок.

      – Чи повідомили ви дівчат, що, якщо вони щось вигадують, у них можуть бути серйозні неприємності?

      – Звісно.

      – Але ви були схильні їм вірити, правильно?

      – Так.

      – Чому?

      – Бо всі вони говорили те саме, описували це однаково. – Корнблю був явно задоволений собою та своєю відповіддю, але Кевін наблизився до нього й перейшов до коротких запитань.

      – А хіба вони не могли відрепетирувати це заздалегідь?

      – Що?

      – Хіба вони не могли зібратись і завчити свої історії?

      – Я не розумію…

      – Хіба таке неможливо?

      – Ну…

      – Невже ви ніколи не чули, щоб діти цього віку брехали?

      – Звісно, чув.

      – А щоб кілька дітей брехали одночасно?

      – Так, але…

      – То хіба це неможливо?

      – Гадаю, можливо.

      – Ви гадаєте?

      – Ну…

      – Ви викликали міс Вілсон і розповіли їй про ці історії одразу після розмови з дівчатами?

      – Так, звісно.

      – І якою була її реакція?

      – Вона не стала цього заперечувати.

      – Тобто вона відмовилася давати відповіді на такі запитання без адвоката, так?

      Корнблю засовався на місці.

      – Так? – перепитав Кевін.

      – Вона так і сказала.

      – Тож ви пішли далі й повідомили керівника відділу поліції, а тоді зателефонували окружному прокурору?

      – Так. Ми діяли відповідно до політики шкільної опікунської ради в таких питаннях.

      – Ви не проводили розслідування далі, не викликали інших учениць?

      – Аж ніяк.

      – І, перш ніж міс Вілсон було висунуто у зв’язку з цим офіційне обвинувачення, ви з керівником відділку поліції відсторонили її від роботи, правильно?

      – Як я вже сказав…

      – Будь ласка, просто відповідайте на запитання.

      – Так.

      – Так, – повторив Кевін, наче директор таким чином визнав свою провину. Він трохи помовчав з легкою усмішкою на обличчі, повернувшись від Корнблю до присяжних, а тоді – знову до Корнблю. – До цього ви неодноразово обговорювали з міс Вілсон стенди в її класі?

      – Так.

      – Чому?

      – Вони були замалі та не відповідали стандартам.

      – Отже, ви критично ставилися до неї як до вчительки?

      – Декорування кабінету – невід’ємний складник ефективності вчителя, – педантично відповів Корнблю.

      – Ясно, і міс Вілсон не відзначалася… сказати б… належною уважністю до стендів.

      – Ні.

      – Ба більше, вона ставилася до них, як ви написали в її характеристиці, «зневажливо».

      – На жаль, більшість нових учителів не здобувають у вишах доброї підготовки.

      Корнблю самовдоволено всміхнувся.

      Кевін кивнув.

      – Так, чому всі не можуть бути такі, як ми? – відповів він риторичним запитанням, і дехто зі слухачів захихотів. Суддя постукав молотком.

      – Також