Єва. Артуро Перес-Реверте

Читать онлайн.
Название Єва
Автор произведения Артуро Перес-Реверте
Жанр Исторические приключения
Серия Фалько (укр.)
Издательство Исторические приключения
Год выпуска 2017
isbn 978-617-09-5669-9



Скачать книгу

танцювали в новому джаз-клубі і він пестив її стегна. Нічого зайвого не було між тканиною сукні й голим тілом, чиї чуттєві, співзвучні з обставинами рухи достатньо збудили Фалько, аби відвернути увагу від професійних тривог, що заполонили його думки. Можливо, подумалося йому, це вдала ідея – провести якийсь час у її помешканні та розставити всі крапки над «і» шляхом солодкого взаємообміну мікробами (привіт і прощавай, красуне). Згодиться як вельми надійне алібі. Врешті-решт, ніч буде довгою, конверт захований в кишені, а в Саламанці, де о цій годині всі сплять, – план національного спасіння передбачав запровадження норм благопристойності серед нових іспанців, – ніхто не чекав від нього звітів до наступного ранку. Крім того, це допоможе захиститися від звинувачень, якщо португальська поліція розслідуватиме те, що сталося в Альфамі.

      – Я в захваті від цього місця, – повторила Бріта.

      Заклад називався «Бандит» і вважався модним у Лісабоні. Старанні офіціанти снували між столами, розносячи лід, шампанське, віскі й коктейлі з чудернацькими назвами. Оркестр, що складався з чорношкірих американців (або тих, хто успішно прикидався ними), грав у глибині зали, на помості, а змоклий від поту натовп танцюючих, де переважали вечірні сукні й смокінги, розважався на майданчику. Всі вони були безмежно далекими від того факту, що за кілька сотень кілометрів звідси, по інший бік кордону, жорстока війна заповнює дороги біженцями, в’язниці – нещасними жертвами, а траншеї, канави й околиці цвинтарів – трупами. Скривившись у саркастичній гримасі, Фалько згадав, як востаннє зустрічав Новий рік перед війною, танцюючи з подругою у гриль-барі мадридського готелю «Палас». Він запитав себе, скільки людей з тих, що тоді кидали стрічки серпантину й цокалися келихами під бій курантів, святкуючи новий 1936 рік, уже загинули чи ось-ось загинуть?

      – От дідько! – сказала Бріта. – Не озирайся. Тут цей бовдур Мануель Лоуріньйо.

      Фалько все ж таки озирнувся. За одним із столиків, в оточенні друзів, сидів засмаглий імпозантний чоловік у смокінгу. Всі сміялися та пили вино.

      – Той красунчик?

      – Так. Ти його знаєш?

      – Знайоме обличчя.

      – Він грає у водне поло. Іноді про нього пишуть у світській хроніці.

      – Ясно. – Фалько збагнув, у чому річ. – І що сталося між вами?

      – Він мені докучає. У нас був короткий роман, але Мануель сприйняв це надто серйозно і не хоче відчепитися… До того ж він одружений.

      – Я теж одружений, – пожартував Фалько.

      Вона впилася нігтями в його руки.

      – Брехун! Хто терпітиме такого розпусника?

      Вони повернулися до свого столика. Лоуріньйо помітив їх і кидав виразні погляди на Бріту. Зануривши руку у відерце з льодом, Фалько витягнув пляшку «Болінже» і виявив, що вона майже порожня.

      – Замовити ще одну?

      – Не треба. – Бріта відкрила сумочку і почала пудрити ніс. – Я вже нічого не хочу через того кретина.

      – Анічогісінько?

      Вона заховала пудреницю і зміряла його суто жіночим поглядом, що виражав моральну