НА ДНІ. Гумористична правда. СтаВл Зосимов Премудрословски

уртожитку і думав:

      – - Чим відрізняються росіяни від американців і європейців?

      – - А тим, що вони живуть і думають логічно, ми абстрактно. – ответіл я сам собі і крокував далі. Випити хотілося – страшно і закусити. Іду, значить, я через алею в далечінь бетонно-плиткового забору якогось виробничого підприємства. Бачу, сутеніє. Чую, по той бік паркану хтось видає тихий, але пронизливо-який вміє свист. Я відповів тим же. Дивлюся, з по ту сторонньої боку паркану вилітає картопляний мішок, чимось набитий і на мене. Я відскочив, а мішок торкнувся відходу собаки невідомої породи, залишений нема за довго до мене. Я підійшов до нього, допитливо оглянув і, нема про що, не підозрюючи і не думаючи, розв'язав його, а там.., там?! Там він був в щільну набитий, навіть спресований твердо-копченої ковбаси. Я ні про що не думаючи, витягнув одну, схопив мішок за кадик і, закинувши його на плечі, як розігнався зі швидкістю «Феррарі» в сторону своєї общаги, по шляху сжірая ту незабутню палицю ковбаси.

      Мені відразу захотілося вчитися і жити.

      Що було потім?! Кузя. Чи: він же свистун, він же метальник картопляного мішка, він же уродженець Сиктивкара прийшов до свого товариша і спільнику: уродженцю Алдирбагуйского ущелини, радгоспу «Дай по жерти», чию роль я виконував по неволі і говорить не по-російськи.

      – - Де мішок? – спросіл Кузя.

      – - А ти її кидала? – по-єврейськи відповів питанням товариш.

      – - А ти свистіла?

      – -А ти..??

      Далі слід німа битва. А зізнаюся чесно, ковбаса була гірко-рідка і смачна…

      P.S.: Пол мішка ми продали сімейним і затарились морем пійла і дурі… Сесію здали на ура…

      записка 2

      свинячі розбирання

      Днями мене через не здачу сесії забрали до лав збройних сил Радянського Союзу, чи то пак, в Армейка. Там я за місяць забув все, що вивчав в дет яслах, садку дитячому, в середній школі і в двох ПТУ під номером: сімсот вісім тисяч дев'ятсот сорок три цілих двадцять чотири сотих, яке знаходилося на ліво від проспекту з бороди на лисину, де є метро.

      Стоїмо, значить, ми майже чергові на прохідній до військової частини і куримо самокрутки біля входу. Тоді була криза в нашій невгамовної країні. Час був важкий, сигарети по три пачки на місяць. А частина наша розташувалася поруч з колгоспом «Волове вим'я» і це правда. Значить, стоїмо і куримо, а збоку через дерева визирає баба Яга. Правда, її звали Ядвіга. Ну. – думаем, – старая телиця і, незважаючи на неї, мріємо про кущах з ожиною. А вона кричить, перебиваючи наші думки. Глуха вона і сліпа.

      – - Ой, солдати, відгукніться, ауууу?!

      – - В, дура, що кричиш, стара? Ми ж за соток вісім і два сантиметри від тебе?! За парканом!!

      – - Ась?

      – - Бесь! – ответіл знову черговий. – Що потрібно, говори, або йди морквину тяпа?

      – - Мені, – говоріт стара дуже бабуся. – нужно заколбасіло на продаж, – І посміхнулася, – поросёночка, Борюсеньку. Самогонки поставлю на стіл, навіть з собою дай.

      – - Що з собою зараз? – спросіл я, людина, що бачила свиней тільки в зоопарку, але їх чомусь називають бегемотами.

      – - Ась?

      – - Дрась!! Що принесла з собою?? – повторіл в голос я.

      – - Дам вам і свининки… йміть почувши або не зрозумівши мого питання, відповіли стара.

      – - Вона, по ходу, мухоморів обжерлися.. – предположіл я, перед своїми товаришами.

      – -А де живеш? – спросіл товариш

      – - А в село прийдеш і запитай Отрути, вулиць у нас німа.

      – - Чого? Миш'як, чи що? – вскрічал я їй у вухо, як в мікрофон.

      – - Ні, милок! Хехе.. Яд-Вігу запитай!!

      – - А коли прийти? – спросіл Товариш.

      – - А у вихідні, в полудень! Я його якраз годувати не буду. – ответіла бабка і пішла збирати колючі зелені кущики.

      Докурюючи то, я запитав товариша по службі.

      – - Товариш, а ти свиней різав?

      – -Звісно. Я ж в місті колгоспного типу жив.

      Настала неділя. Ми втекли в самоволку через дальній кут забору. Дійшли до села ми без проблем і її халупу знайти нам не склало великих труднощів, тим більше в селі всього перебувало всього п'ять будинків, і общага з гастарбайтерами, лісо пильщик. Приходимо значить до неї. А вона і сухарями, і сіллю, і навіть стопарь знайшла. З'їли ми природної їжі і випили ще.

      – - Ну що, стара? – начал товариш. де Ти свиня то?

      – - Так поросятко він, улюблений в сараї. – ответіла вона і пішла в кімнату. Виносить згорток півметровий. Розгортає і дістає меч п'ятого століття до нашої ери, мабуть зроду. Іржавий, іржавий і ручка, обмотана ізолентою.

      – - Ось, синки, цим мій покійний Йосип, ще в першу світову Грант. При на м'ясокомбінаті зайняв, різав усіх: і корів навіть і курей.

      Мені стало не по собі, дивлячись на її стахановський, прозорий погляд. А товариш взяв ножа з рук господині…

      – - Пішли, каже мені.