Спорт у тіні імперій. Збигнев Рокита

ерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Повторне порушення карається штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо – і відеокасет, дискет, інших носіїв інформації, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Кримінальне переслідування також відбувається згідно з відповідними законами країн, де зафіксовано незаконне відтворення (поширення) творів.

      Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.

      Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!

      Пшемекові

      Російська імперія. Панове спортсмени

      П’ятнадцять копійок за місце поблизу поручнів, десять рублів – за місце в ложі. Дорого, але велодром у Санкт-Петербурзі сьогодні тріщить по швах, а ще й за парканом стоять, не відженеш.

      Надворі вересень 1893 року. Багатші повернулися з дач і курортів і шукають розваг у місті. Після того як вони залишать стадіон, хтось із них піде на відкриття театрального сезону, хтось – на виступ трупи чорношкірих танцюристів, яка саме завітала до міста з гастролями. Але поки що петербуржці сидять на стадіоні, триває belle époque[1], час минає для них спокійно, і здається, що так буде завжди. Росія є дещо відсталою, проте величезною імперією – тягнеться від Сувалок аж до кордону з Японією або Афганістаном, а ще донедавна одночасно до її складу входили місто Кельце та півострів Аляска. Ніщо навіть не натякає на те, що невдовзі ця велетенська держава розсиплеться, немовби картковий будиночок.

      Але звідки стадіонній юрбі знати майбутнє? Стадіонна юрба шаліє в захваті, бо чого тут лишень сьогодні не буде: перетягування канату, змагання з бігу, стрибки з жердиною. Кульмінаційним пунктом програми мають стати перегони, в яких відомий на весь світ французький велосипедист Шарль Террон потягається у швидкості із трійкою коней. Росіяни останнім часом просто закохалися у велосипеди. Якихось десять років тому на всю імперію налічувалося із десяток роверів, а тепер лише в самій столиці їх буде з десять тисяч, навіть граф Лев Толстой не може відмовити собі в задоволенні проїхатися вранці. Велосипедні перегони – це перший масовий спортивний захід в історії країни. Ті, хто зібрався сьогодні на стадіоні, мають усі підстави стверджувати, що найпопулярнішим видом спорту в Росії стане спорт велосипедний.

      Настав час починати. Велосипедист Шарль нарешті виходить на трек, він у елегантному костюмі, махає глядачам. Каже, що після змагань вирушить на велосипеді до Парижа. Зриває шквал оплесків. Поруч із Терроном трясе дзвіночками трійка запряжених коней. Але що таке – Шарль злякався негоди і невдовзі зникає з треку. Публіка розчарована. Француза замінює росіянин, якийсь там Похильський. Він сідає на велосипед і навіть обганяє коней на дві хвилини, але росіянин Похильський – це не француз Террон, люди на стадіон прийшли не за тим; можливо, ті чорношкірі танцюристи будуть цікавіші.

      Що ж, біда. Як компенсація присутні стануть свідками однієї із найважливіших подій в історії російського спорту – вони побачать перший вітчизняний футбольний матч. Газета «Петербурзький листок» напише: «По завершенні п’ятого пункту програми було оголошено перерву, під час якої аудиторію розважали панове спортсмени, які грали у ножний м’яч (football). До гри зголосилися двадцятеро осіб. Суть цієї гри полягає в тому, що одна група гравців намагається провести м’яча – б’ючи його ногами, головою, чим завгодно, тільки не руками – до воріт команди супротивників. Все поле було в багні. Панове спортсмени в білих костюмах ганяли по цьому брудові, постійно падаючи в нього, так що невдовзі всі вони стали схожі на сажотрусів. Глядачі ледве животи зо сміху не надірвали. Матч закінчився перемогою однієї із команд».

      Сам матч нагадує цирк, а преса не повідомляє імен перших футболістів та замовчує результат зустрічі – як і не називає прізвищ клоунів та глядачів, яких під час гри заляпано водою. Тому що, можливо, гра у м’яч того осіннього пополудня і тішить очі юрби, але де ж то таке бачено: борюкатися у багнюці, у коротких штанцях, із голими литками?

      Насправді ж футбол не з’явився б ані в Росії, ані будь-де в іншому місці, якби в перші десятиліття ХІХ століття учні елітних англійських шкіл не воювали зі своїми вчителями. Тогочасні англійські спудеї походили з аристократії та буржуазії, часто були заможнішими за своїх вчителів, і тому часто викладачами гребували і поводилися геть незносно. Також вони бунтували – проти консервативних методів навчання, фізичних покарань, бунтували заради самого бунту. І залюбки вдавалися до насильства. Наприклад, учні лондонської школи Герроу настільки відточили свою майстерність убивства співочих птахів, що з’явилося навіть окреме слово для опису цього процесу – «toozling». Також подейкували, буцім на «пагорбі Герроу

1

У перекладі з французької – «прекрасна епоха», умовне позначення періоду європейської історії між 1890 і 1914 роками.