Тотем і табу. Зигмунд Фрейд

він зазначає: «Tale trasfigurazione della scienza della natura in emozione, quasi direi, religiosa, è uno dei tratti caratteristici de’ manoscritti vinciani, e si trova cento e cento volte espressa…» [Це перетворення природознавства на емоції, майже, я б сказав, релігійні, є однією з характерних рис рукописів да Вінчі, що виявляється сто по сто разів…][25].

      Леонардо називали італійським Фаустом за його ненаситне і невгамовне прагнення до пізнання. Та навіть, якщо ми знехтуємо фактом можливого зворотного перетворення жаги до пізнання на радощі життя, яке передбачається у трагедії Фауста, можна зауважити, що система Леонардо нагадує спосіб мислення Спінози.

      Перетворення психічного мотиву на різні форми діяльності, мабуть, так само не відбувається без втрат, як у випадку фізичних перетворень. Приклад Леонардо показує, яким вимогливим є цей процес. Не любити, перш ніж отримаєш повне знання про об’єкт любові – це передбачає болісну затримку. А по досягненні необхідного пізнання ми вже не любимо і не ненавидимо у власному сенсі слова; особа залишається поза любов’ю та ненавистю. Особа досліджувала, а не любила. Ймовірно з цієї причини життя Леонардо було набагато біднішим на любов, ніж у інших видатних особистостей і великих митців. Бурхливі пристрасті, що іншим ятрять і пожирають душу упродовж більшої частини їхнього життя, здавалось би, обминули його.

      На послідовників Леонардо на цьому шляху чекають також інші наслідки. Замість того щоб діяти і творити, тільки досліджуєш. Той, хто починає упізнавати велич всесвіту і його потреби, легко забуває власне незначуще «Я». Коли людина схиляється у захваті і стає по-справжньому смиренною, вона забуває, що сама є частиною цієї живої сили, і, домірно своєї особистості, має право докладати зусиль до зміни курсу, в якому рухається світ – той світ, у якому незначущий є не менш дивовижним і важливим, ніж великий.

      Сольмі вважає, що дослідження Леонардо почалися з його мистецтва[26]: він намагався дослідити властивості й закони світла, кольору, відтінків і перспективи, щоб стати майстром у наслідуванні природи і показувати шлях іншим. Імовірно, вже тоді він перебільшував значення цього знання для малярства. Ідучи за потребою живописця, він потім рухався далі й далі, досліджував такі об’єкти мистецького відтворення, як тварини і рослини, пропорції людського тіла, і, не вдовольняючись зовнішнім, заглиблювався у їхню внутрішню структуру й біологічні функції, які, власне, виявляються також у зовнішньому вигляді й мають відображатися у мистецтві. Нарешті, його цілковито затягло це непереборне бажання, схиливши до розриву з домаганнями мистецтва, тож він відкрив загальні закони механіки і розгадав історію стратифікації та скам’яніння долини Арно, аж доки зміг вивести великими літерами у своїй книзі пізнання: Il Sole non si muove («Сонце не рухається»). Таким чином, його дослідження поширилося практично на всі області природознавства, у кожній з яких він був першовідкривачем або хоча б пророком чи попередником[27]. Проте його цікавість уперто спрямовувалася у зовнішній

25

E. Sоlmi, La resurrezione etc. 1910, с. 11 (прим. авт.).

26

La resurrezione etc., с. 8; «Leonardo aveva posto, come regola at pittore, lo studio delta natura… poi la passione dello studio era divenuta dominante, egli aveva voluto acquistare non fin la scienza per l`arte, ma la scienza per la scienza» [ «Спочатку Леонардо взявся, як заведено у художників, до вивчення природи… потім пристрасть до студій стала переважати: він захопився не наукою заради мистецтва, але наукою заради науки»] (прим. авт.).

27

Дивись перелік його наукових досягнень у прекрасному біографічному вступі Марії Герцфельд (Jena, 1906), в окремих есе у Conferenze Fіorentine, 1910 та в ін. вид. (прим. авт.).