Название | Моральні листи до Луцилія. Том II |
---|---|
Автор произведения | Луций Анней Сенека |
Жанр | Философия |
Серия | Істини |
Издательство | Философия |
Год выпуска | 0 |
isbn |
(18) Тобі доведеться змиритися, якщо я тут зійду з приписаного тобою шляху. Бо ти не примусиш мене віднести до вільних мистецтв те, чим займаються живописці чи ж скульптори, мармурники та інші прислужники розкоші. І борців, у яких вся наука – олія та пилюка, я виганяю з числа тих, хто зайнятий вільними мистецтвами, – інакше мені доведеться прийняти туди і тих, хто змішує мазі, і кухарів, і всіх решту, що пристосували свій розум до наших насолод.
(19) Скажи мені, прошу, що спільного зі свободою мають ці товстуни з ожирілим тілом і схудлою старечою душею, що блюють натщесерце? І невже ми будемо вважати вільним мистецтвом все, в чому вправлялася, не присівши, молодь в часи наших предків: метання списа, удари колом, верхова їзда, володіння мечем? Вони не вчили дітей тому, чому навчаються, не рухаючись. Але ні те, ні інше не навчає доброчинності і не живить її. Який сенс правити конем і стримувати його біг вуздечкою, поки тебе самого несуть неприборкані пристрасті? Який сенс перемагати в боротьбі і в кулачному бою, коли тебе самого перемагає гнів?
(20) «Так що ж, вільні мистецтва і науки нічого не дають нам?» – Дають, і багато, але не для доброчинності. Бо і ті ручні ремесла, що всіма визнані як низькі, оснащують життя багатьом, але доброчинності не стосуються. «Для чого ж ми даємо освіту синам, навчаючи їх вільним мистецтвам?» – Справа не в тому, що вони можуть дати доброчинність, а в тому, що вони готують душу до її сприйняття. Як начала, що у давніх називалися грамотою і дають хлопчикам основи знань, хоч не навчають їх вільним мистецтвам, але готують ґрунт для навчання їм ближчим часом, так і вільні мистецтва, хоч і не ведуть душу до доброчинності, але полегшують шлях до неї.
(21) Посідоній розрізняє чотири види мистецтв: буденні і низькі, потішні, дитячі і вільні. Буденні – це ручні ремесла, зайняті усім тим, чим оснащується життя; вони навіть і не прикидаються благородними чи шановними.
(21) Потішні – це ті мистецтва, чиє призначення насолоджувати око й слух. До них можна зарахувати і винахід усякого роду пристосувань, як помостів, які самі по собі піднімаються, настилів, які безшумно ростуть вгору, – всього, що служить для раптових змін, коли те, що було суцільним, розпадається, краї провалу за власним почином сходяться, підвищення потрохи знижується. Такі речі вражають невігласів, які дивуються всьому несподіваному, не знаючи причин.
(23) Дитячі, які мають дещо спільне з вільними, – це ті мистецтва, які у греків називаються εγκυκλιοι, а у нас – вільними. Єдині ж справді вільні, чи навіть, вірніше буде сказано, які дають свободу мистецтва, це ті, які переймаються доброчинністю.
(24) Оскільки одна частина філософії, продовжує Посідоній, займається природою, інша – звичаями, третя людським розумом, постільки