Моральні листи до Луцилія. Том I. Луций Анней Сенека

різниці?» – Буде, і дуже велика. Нехай той, хто придивиться до нас ближче, знає, наскільки відрізняємось ми від натовпу. Нехай той, хто увійде в наш дім, дивується з нас, а не з нашого посуду. Великий той, хто глиняним начинням користується як срібним, та не менш великий і той, хто срібним користується як глиняним. Слабкий духом той, кому багатство не під силу.

      (7) Та хочу і сьогодні поділитися с тобою моїм невеликим прибутком: я знайшов у нашого Гекатона, що покінчити з усіма бажаннями корисно нам для зцілення від страху. «Ти перестанеш боятися, – говорить він, – якщо і надіятися перестанеш». Ти запитаєш, як можна зрівнювати такі різні речі. Але так воно і є, мій Луцилію: хоч здається, що між ними немає нічого спільного, насправді вони пов’язані. Як один ланцюг з’єднує сторожа і бранця, так страх і надія, такі не схожі між собою, приходять разом: слідом за надією з’являється страх. (8) Я і не здивуюсь цьому: вони обоє властиві душі невпевненій, яка тривожиться очікуванням майбутнього. А головна причина надії і страху – наше невміння пристосовуватися до дійсності і звичка посилати наші помисли далеко вперед. Так передбачення, найвеличніше з наданих людині благ, обертається злом. (9) Звірі втікають тільки при небезпеці, а після втечі більше не відчувають страх. Нас же мучить і майбутнє і минуле. З наших благ багато які нам шкодять: так пам’ять повертає нас до пережитих мук страху, а передбачення попереджає про муки майбутні. І ніхто не буває нещасним тільки від нинішніх причин.

      Бувай здоровий.

      Лист VI

      Сенека вітає Луцилія!

      (1) Я розумію, Луцилію, що не тільки змінююсь на краще, але й стаю іншою людиною. Я не хочу сказати, ніби в мені вже нічого змінювати, та й не надіюсь на це. Як може більше не бути такого, що треба було б виправити, зменшити чи збільшити? Бо якщо душа бачить свої недоліки, про які раніше не знала, це свідчить, що вона звернулась до кращого. Деяких хворих треба вітати і з тим, що вони відчули себе хворими.

      (2) Я хочу, щоб ці переміни, які так швидко відбуваються зі мною, передались і тобі: тоді я б ще міцніше повірив у нашу дружбу – справжню дружбу, яку не розколють ні надія, ні страх, ні користь, таку, яку бережуть до смерті, заради якої йдуть на смерть. (3) Я назву тобі багатьох, хто позбавлений не друзів, а самої дружби. Такого не може бути з тими, чиї душі об’єднує спільна воля і жадання чесного. Як же інакше? Вони ж бо знають, що тоді у них все спільне, особливо незгоди. Ти і уявити собі не можеш, наскільки кожен день, як я помічаю, рухає мене вперед. – (4) «Та якщо ти щось знайшов і пізнав його користь з досвіду, поділись зі мною!» – скажеш ти. – Та я й сам хочу все перелити в тебе і, чомусь навчившись, радію лиш тому, що зможу навчити. І ніякі знання, нехай найвеличніші і найблагодійніші, та лише для мене одного, не задовольнять мене. Якби мені подарували мудрість, але з однією умовою: щоб я тримав її при собі і не ділився нею, – я б від неї відмовився. Будь-яке благо нам не в радість, якщо ми володіємо ним лише для себе одного.

      (5) Пошлю я тобі