Моральні листи до Луцилія. Том I. Луций Анней Сенека

Один повісився перед дверима коханки, інший кинувся з даху, щоб не чути більше, як бушує господар, третій, утікаючи, увіткнув собі клинок в живіт, тільки щоб його не повернули. Так невже, по-твоєму, доброчинність не має сили над тим, що робить надмірний страх? Спокійне життя – не для тих, хто занадто багато думає про його продовження, хто великим благом вважає пережити чисельні консульства. (5) Кожного дня думай про те, щоб ти міг з байдужістю розлучитися з життям, за яке багато хто чіпляється і тримається, наче ті, яких несе потік – за колючі кущі і гострі камені. Більшість так і метається між страхом смерті і муками життя; жалюгідні, вони і жити не хочуть, і померти не уміють. (6) Зроби ж своє життя приємним, облишивши усіляку тривогу про нього. Ніяке благо не принесе радощів тому, хто володіє, якщо він в душі не готовий його втратити, і над усе безболісно втратити те, про що неможливо жаліти, втративши. Тому зміцнюй мужністю і загартовуй свій дух проти того, що може статися навіть з наймогутнішими. (7) Смертний вирок Помпею винесли хлопчак і скопець, Крассу – жорстокий і нахабний парфянин. Гай Цезар наказав Лепіду підставити шию під меч трибуна Декстра – і сам підставив її під удар Хереї. Ніхто не був так високо піднесений фортуною, щоб загрози її були меншими від її потурання. Не вір затишшю: в одну мить море захвилюється і проковтне кораблі, які щойно грайливо колихалися на хвилях. (8) Подумай про те, що і розбійник і ворог можуть приставити тобі меч до горлянки. Але нехай не загрожує тобі висока влада – будь-який раб може розпоряджатися твоїм життям і смертю. Я скажу так: хто з презирством ставиться до власного життя, той став господарем твого. Згадай приклад тих, хто загинув від домашніх підступів, зведений чи силою, чи хитрістю, – і ти зрозумієш, що гнів рабів погубив не менше людей, ніж царський гнів. Так яке тобі діло до могутності того, кого ти боїшся, якщо те, чого ти боїшся, може утнути кожен? (9) Ось ти потрапив до рук ворога, і він наказав вести тебе на смерть. Але ж і так ідеш ти до тієї ж мети! Навіщо ж ти обманюєш себе самого, неначе лише зараз зрозумів те, що завжди з тобою відбувалося? Кажу тобі: від миті твого народження ідеш ти до смерті. Про це маємо ми думати і пам’ятати постійно, якщо хочемо безтурботно чекати на останню годину, страх перед якою позбавляє нас спокою у решту годин. (10) А щоб міг я закінчити листа, – дізнайся, що сподобалось мені сьогодні (і це зірване в чужих садах): «Бідність, згідно закону природи, – велике багатство». Чи знаєш ти, які межі встановлює нам цей закон природи? Не терпіти ні спраги, ні голоду, ні холоду. А щоб прогнати голод і спрагу, тобі немає потреби оббивати гордовиті пороги, терпіти похмуру пиху чи образливу привітність, немає потреби випробовувати щастя в морі чи йти слідом за військом. Те, чого вимагає природа, доступне і досяжне, пітніємо ми лише заради надлишку. (11) Заради нього зношуємо ми тогу, заради нього старіємо в наметах табору, заради нього заносить нас на чужі береги. А те, чого з нас досить, у нас під рукою. Кому і в бідності добре, той багатий.

      Бувай здоровий.

      Лист V

      Сенека