Моральні листи до Луцилія. Том I. Луций Анней Сенека

нині ж, може і зовсім не статися і напевно що не сталося.

      (5) Багато що мучить нас більше, ніж треба, багато що передчасно, багато що – наперекір тому, що мучитися ним зовсім не треба. Ми або самі перебільшуємо свої страждання, або придумуємо їх, або передбачаємо. Перше ми зараз розбирати не будемо: справа це суперечлива, тяжба тільки почалася. Те, що я назву легким, ти – наперекір мені назвеш болісним. Я знаю таких, котрі сміються під бичами, і таких, які стогнуть від ляпасу. Пізніше ми побачимо, чи в тому справа, що самі речі ці сильні, чи в тому, що ми слабкі.

      (6) Обіцяй мені одне: коли тебе з усіх кутків почнуть переконувати, ніби ти нещасний, думай не про те, що ти чуєш, а про те, що відчуваєш, терпляче подумай про свої справи (ти ж знаєш їх краще від усіх) і запитай у себе: «Чому вони мене оплакують? Чому тремтять і бояться навіть мого дотику, ніби негода може перейти на них? Насправді це біда чи більше виглядає як біда?» Розпитай у самого себе: «А раптом я терзаюся і журюся без причини, і вважаю бідою те, що зовсім не біда?»

      (7) Ти запитаєш: «Звідки мені знати, марні мої тривоги чи не марні?» – Ось тобі вірне мірило! Мучить нас або дійсність, або майбуття, або те й те разом. Про дійсність судити неважко: аби лиш ти був здоровий тілом і вільний, аби лиш не томила болем ніяка образа. Тепер подивимось, що таке майбуття.

      (8) Сьогоднішньому дню немає до нього діла. «Але ж майбутнє наступить!» – А ти глянь, чи є вірні ознаки наближення біди. Бо страждаємо ми в більшій мірі від підозр, нас морочить те, що нерідко закінчує війни, а ще частіше прикінчує людей по одному, – чутки. Так воно й буває, мій Луцилію: ми відразу приєднуємося до загальної думки, не перевіряючи, що примушує нас боятися, і, ні в чому не розібравшись, тремтимо і кидаємося навтьоки, мов ті, кого вигнала з табору пилюка, яку підняла своїм бігом отара овець, а чи ті, кого залякують невідомо ким розповсюджені небилиці.

      (9) Не знаю як, але тільки видумане тривожить сильніше. Дійсність має свою мірку, а про те, що доходить невідомо звідки, ляклива душа не придумує казна-що. Немає нічого більш згубного і непоправного від панічного страху: усілякий інший страх бездумний, а цей – безумний.

      (10) Розглянемо ж цю справу уважніше. Вірогідно, що станеться біда. Але ж не цієї миті! І як часто неочікуване стається! Як часто очікуване не збувається! Навіть якщо на нас чекає страждання, яка користь бігти йому назустріч? Коли воно прийде, ти відразу почнеш страждати, а поки що розраховуй на краще. Що ти на цьому вигадаєш? Час!

      (11) Бо часто втручається щось таке, через що біда, яка насувається, якою вона не була б близькою, або затримується в дорозі, або розсіється, або впаде на голову іншому. Посеред пожежі відкривався шлях до втечі, дім, який руйнувався, м’яко опускав деяких на землю, рука, що підносила до потилиці меч, інколи відводила його, і жертві вдавалося пережити ката. І зла доля непостійна. Може бути, що біда станеться, а може, і не станеться; поки ж її немає, і ти розраховуй на краще.

      (12) Інколи, навіть коли немає явних ознак, що віщують недобре, душа придумує уявні, або тлумачить на гірше слова, які