Відрижка зубасті лягушки. Гумористичний роман фентезі. СтаВл Зосимов Премудрословски

      лисий горобець

      Далеко – далеко на кордоні колишнього СРСР (нині Казахстан) і Китаєм, на південно-сході Семипалатинской області, поблизу міста Аягуз, в перекладі як «Ой, бик», знаходився Ядерний полігон із зараженою радіоактивної атмосферою, отриманої через недбальство п'яних робітників-вчених. Всюди часто стали, через порушення екології, відбуватися різні мутації: то дві голови народяться на одному баранячому тілі; то два хвоста – у ящірки або змії; то три стопи і одна кисть, у нащадка Темуджина (Чингісхана), місцевого жителя. А бувало й то, що народжувалися і нормальні, як наприклад горобець Стася.

      На тілі у нього вада тілесних не було, все як треба: і хвіст, і дзьоб, і очі, і інше… Все було як у горобців, але ось з оперенням у нього була проблема. Точніше сказати, пір'я не було взагалі, і він був абсолютно лисий. І тому, з народження він, свою нелегку життя, змушений був проводити на землі, гірше, ніж курка, та хоч злегка пурхає. Але не гірше, ніж який-небудь песик або ящірка, бомжара або миша… Коротше, ні разу не відриваючись в небо, подібно своїм пернатим родичам, які єхидно знущалися над ним обзиваючи і принижуючи, кричали з гнізд, уже оперилися пташенята. А то і взагалі спорожнялися прямо на нього і Стася – лисий горобець прикро опускав свою голову і плакав в душі, огинаючи чужим пташиним послідом. І так день у день. А адже йому так хотілося літати, що він уві сні лунатя, навіть не раз намагався злетіти, то дійсність – це не сон і він, підстрибнувши на Яву і перебуваючи уві сні сновиди, змахував раз інший лисими крилами, підстрибував і шльопали про землю… і навіть бувало, відбиваючи собі, то лоб, то куприк. Що він тільки не пробував, але ніщо не замінювало йому пір'я.

      Одного разу, доля все-таки зглянулася над лисим опромінених Горобцем, і він черговий раз, тікаючи від бродячого кота, який хотів його зжерти, натрапив на обгнівшій труп ворони. Черв'ячки – опариші добре обгризли небіжчика, і пір'я просто лежали на скелеті на землі біля сміттєвого людського бака. Він взяв лапами два пера і помахав ними як крилами і він, перекинувшись, відірвався від землі. Йому здалося, ніби він орел, пурхають високо-високо в небі і вислежівающій цього плішивого кота на сніданок, який в цей час так і норовив зловити і зжерти бідолаху – інваліда, потерпілого в результаті ядерних неякісних випробувань з викидами в атмосферу частково радіації. Але тримаючи пір'я в лапах і стискаючи пальці, було незручно злітати і не звично парити догори ногами, тим більше що пернатого хвоста не було і Стася не міг керувати, тому, щоб повернути вліво, вправо, вверх і вниз, він повинен був приземлитися, розвернутися за допомогою дзьоба і знову вспорхнуть в небеса. Та й в туалет догори дригом не сходить. Доводилося робити вимушену посадку, що призводило до травм черепа і дзьоба, так як ними він зазвичай так само гальмував. Зрозуміло, так літати він навчився не так давно, поки пір'я НЕ відібрали його рідня перната і він знову став жити, виживаючи, тікаючи і ховаючись. Але в чергову погоню він знайшов знову, хоч якась подоба гороб'ячого виду, нехай навіть догори ногами, і зажив. Але одного разу Стася невдало приземлився в свіжий людський, бомжовскій, ще теплий, киселі подібний, кисло смердючий продукт шлунково-кишкового тракту. Одним словом, в гівно. Почуття було не приємне, та й відмиватися треба, а з водою дефіцит: степова зона все-таки. Люди воду беруть з свердловини. А річка пересихає до середини літа, дощів не буде ще півроку, сонце – зеніт. Доведеться чекати, коли говно засохне і саме відпаде – подумав вголос Стася і, вийшовши на сонячну сторону, ліг на спину і став чекати.

      А в цей час, неподалік наближався рій зелених гнойових мух, про що Стася і не підозрював. Ні, мух він у своєму житті бачив і навіть їв їх, але тільки дохлих і сухих, як сухарики до пива. Живі зазвичай облітали його, щоб не стати Мякушко, для його пташиного шлунка. Адже птиці жують шлунком. І в даний момент, аромат лайна і не визнаний вид, схожий на клубок кінського кізяка, приховував його мисливський характер хижої, величезною для мух, птиці. Рой покружляв над засратой головою горобця і зробив обідню посадку, спікірував разом, але не тут-то було. Послід густів на очах і лапки мух говно-жадібних прилипли до всього тіла. Час від часу мухи переступали на місці, тим самим, не даючи своїм лапам остаточно прилипнути до їжі. Головний мух, тільки хотів дати команду змінитися на місці, як його зупинив відкрите око Стася, перед яким він і розташувався на кінчику дзьоба.

      – — Стояти!! – рикнул Стася.

      – -Ти хто?? – спросіл від страху ватажок – - Я твій господар, зрозумів?

      – — Так.

      – — назвемо, раб мій!

      – — Мед … – - Як?

      – — Мед…

      – — Старший муха Мед?

      – — Можна просто: «муха Мед».

      – — Муха Мед … – Стасян похитав головою. а вага її чому Мед?

      – — Солодкий такий, знаєш? Бджіл носить…

      – — Мед, чи що?

      – — По-вашому – Мед, а по-нашому – Мед. Ну ладно, ми полетів…

      Головний мух спробував відірвати лапи, але було вже пізно, і вони разом змахнули крилами, але земне тяжіння тримало горобця нерухомо, і він зрозумів, що потрібно