Григорій Косинка. Отсутствует

Михайловичем досить детально. Працюючи над твором «Гармонія», описуючи денікінську армію, її жорстоку розправу над полоненими червоноармійцями-більшовиками, він знайшов місце для цього епізоду.

      Пам’ятаю, Григорій Михайлович тоді мовив мені:

      – Цікаво, чи живий цей лікар? Чи прочитає він «Гармонію»? Даючи образ лікаря-більшовика, який чекає смерті від штабс-капітана, я навмисне пишу: «…навіть вам, повірте мені, я перев’язав би рану, коли б у цьому була потреба. Я – лікар…» Нехай гуманізм та етика лікаря лунає, як заклик проти будь-якого насильства над людиною.

* * *

      Я любила слухати Григорія Михайловича. І зараз звучить мені його голос…

      Розповіді…

      Хай простять мені читачі, що я так невдало їх переказую.

      На трьох китах

      Ну що б, здавалося, слова…

      Слова та голос – більш нічого.

      А серце б’ється-ожива,

      Як їх почує!..

Т. Шевченко

      «Тра-та-телень, тра-та-телень! – виграють на сапах голодні хлопці, а пісня котиться степом, в золотій пшениці, кісники смиче, волошки цілує і жартами пестливими берізку обгортає…

      Тра-та-телень…»

      Так згадує Григорій Косинка в новелі «На буряки» своє повернення з роботи на панських ланах.

      «Колосками кланяються жита, шумить од поділок вітер, а загорілі, трохи потріскані ноги одбивають якийсь чудний музичний такт:

      Легка втома… дома…»

      Григорій Михайлович з дитинства прислухався до голосів і звуків у природі. Знаходив та відчував у них музикальний ритм. А тепер ми читаємо в його творах: «Та як задзвонять коси лугом, як зашумить під ними росиста трава…» Знаходимо в творах і звукові порівняння: «Тихо вигукуючи коротку команду, що шипить у вимові поляків, як шелест пашні, летить кіннота…»; «Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце…».

      Григорій Михайлович володів тонкістю слуху, дуже любив спів, дитиною прислухався до співу матері, яка знала багато народних пісень, і часто можна було почути, як він наспівував:

      Тихесенький вечір на землю спадає,

      І сонце сідає в темнесенький гай.

      Або:

      Та забіліли сніги, забіліли білі,

      Ще й дібровонька,

      Заболіло тіло, бурлацькеє біле.

      Ще й головонька.

      Пригадую, як одного разу він, співаючи, замовк і запитав мене:

      – Тамара, чи знаєш ти таку бурлацьку пісню?

      Ти, царице Катерино,

      Що ти наробила?

      Край веселий, гай зелений

      Панам роздарила.

      Григорій Михайлович тоді розповів: «Коли я її почув дитиною, запитав у діда Романа: “Хто це цариця Катерина?” Дід пояснив: “Це тая цариця, що за її наказом почалось поневолення та кріпацтво на Україні”. О! Скільки тоді розповів мені дід про кріпацьке життя! Здається, з цієї пісні все й почалось – я зрозумів, що з пісень можна довідатись багато цікаво. Я запитував кожного: “Чи знаєте ви яку-небудь пісню?”