Кривавими слідами. Ксенія Циганчук

нас тут навмисне вбивство, – грізно зауважив Єгор.

      – Навмисне? – очі розширилися від здивування.

      – То що в тих документах?

      – Нічого особливого, – збрехала Волошко. – Інформація про те, на коли призначили наступне слухання. Бачте, суддя захворів…

      «Не можна так очевидно брехати! – відразу дорікнула собі за необачність, адже бовкнула перше, що спало на думку. – Йому раз плюнути перевірити!»

      – Тож слухання перенесли на невизначений термін.

      Слідчий спокійно щось занотував у телефон. Волошко облизала пересохлі від хвилювання губи, не відводячи погляду від смартфону копа: жодного шансу підгледіти, що він там друкує.

      Скляр прекрасно розумів: Волошко хоч і намагається тримати себе в руках, однак він їй дошкуляє своїми запитаннями. Поряд з останньою нотаткою поставив позначку: БРЕШЕ!!! ПЕРЕВІРИТИ ІНФОРМАЦІЮ ПРО СУДДЮ!!!

      – Ми переглянули телефон убитого: від вас було кілька дзвінків до жертви, але жодного разу він так і не відповів, – продовжив розпитувати, ніби нічого й не сталося. Перед очима знову постав Ромка. Точніше, мертве обличчя колеги. Так, ніби він і справді був у момент смерті з ним. Єгор відігнав від себе образ.

      – Як він міг відповісти, якщо його вбили? – із подивом запитала Віталіна, несподівано спіймавши на собі погляд помічника слідчого. Багато часу молодій жінці не знадобилося, аби зрозуміти, що за нею непомітно спостерігає ще і він. «Потрібно бути обачнішою».

      Скляр посміхнувся:

      – Ну, вчора вдень він був живий.

      – Звідки я можу знати, чому він не відповідав? Зайнятий був. Можливо, порядкував у кав’ярні. Коли він займається справами, для нього нічого і нікого не існує. Навіть доньки.

      Єгор звузив очі: «Ти ж щойно казала, що діти для нього – найголовніше».

      – Справи в кав’ярнях ішли добре? – приєднався до розмови Тарас.

      – А хіба ви не чули про його кав’ярні? Гадаю, кожен рівнянин був у котрійсь із них хоча б раз. Вони дуже популярні. Хіба багато в Рівному чи навіть в Україні справжніх італійських кав’ярень?

      Із цим поліцейські не могли не погодитися. Навіть Єгор, який жив у цьому місті зовсім мало часу, і той уже встиг побувати там. І справді обслуговування чудове, кава – ще краща. І чимало людей.

      – Яким майном володів убитий? – поцікавився Тарас.

      Віталіна знизала плечима:

      – Бізнес у Рівному, будинок і так само бізнес в Італії. Теж кав’ярні. Тільки там у нього їх три. Це все.

      – Ви часом не сварилися? – запитання Скляра ставали все більш неприємними. Чого не можна було сказати про його усмішку: така ж безпосередня і, здається, невинна. Немов він розпитує не про вбивство, а про вчорашнє кавування в колі друзів.

      – Ні, у нас були хороші стосунки, – голос дівчини здригнувся, вона опустила голову і мало не розплакалася.

      – Перепрошую, я не хотів вас засмутити. – «Бреше, сучка», – Єгор позирнув на свого напарника: вони чудово зрозуміли один одного.

      – Усе гаразд, – відповіла молода